Директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» зустрівся зі студентами Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, взяв участь у зйомках програми «Один день із життя Івана Малковича», які проходили в українській книгарні «ВіЗ», поспілкувався із журналістами.

На нетривалій, але дуже змістовній прес-конференції розмовляли про минуле, сучасне і майбутнє української літератури і суспільства. Переважна більшість запитань журналістів стосувалася саме майбутнього української літератури і того, що робить і може надалі зробити видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

На думку Івана Малковича, мода на українську літературу починається з моди на все українське, якої наразі немає. Сьогодні люди культури та інтелігенція таку моду, певною мірою, «вигадують». А моду потрібно творити зусиллями суспільства, завдяки зустрічам, різноманітним проектам популяризації читання і книги.

У цій нелегкій справі, на думку українського видавця, можуть гарно допомогти журналісти, оскільки нині культура і література не входять до топ-тем у нашій країні. Топ-темою є політика. Тому, наприклад, задаючи запитання політикові, і журналіст, і пересічна людина, може спитати публічну людину, яку книгу вона любить або нещодавно прочитала. Потрібно створити таку ситуацію, щоб публічна людина виглядала непристойно, якщо не читає або не знає бодай кількох прізвищ сучасних українських письменників.

Проте, щоб українська література стала по-справжньому затребуваною у світі, потрібна державна підтримка популяризації української мови та літератури за кордоном.

Зі свого боку Іван Малкович робить усе можливе. І це не лише видання якісних книг, у які, за словами видавця, він «підмішує трохи душі». Варто згадати й про великі суспільно важливі акції видавництва, серед яких величезна всеукраїнська книжкова акція «Міні-диво», коли на початку 2000-х років за спонсорські кошти було розповсюджено понад півтора мільйони книжечок за ціною 1 гривня. Тоді видавництво отримувало лантухами листи вдячних читачів з усієї країни.

Іван Антонович – не лише один із провідних видавців України, але й справжній патріот свого народу, який популяризує українську мову та культуру на міжнародному рівні. Невдовзі видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» представлятиме себе у Нью-Йорку, налагоджується співпраця з Японією.

Паралельно з цим, Іван Малкович бере участь у різноманітних суспільно важливих культурних проектах, входить до кількох престижних журі, і не лише літературних, але і кінематографічних, за його участі розробляються проекти створення фільмів та мультфільмів. І, як усяка справа, за яку береться, захоплює його повністю.

Не оминули журналісти й тему появи електронних книг, закриття книгарень, популяризації літератури, проблеми піратства.

Книгарні закриваються по всьому світу, й у Сполучених Штатах Америки, й у Європі, але в Україні ця ситуація критична. Видання книг не окупається, гроші повертаються дуже повільно. Це відбувається не лише через малий наклад книг і невелику платоспроможність населення, але й через тотальну проблему піратства, як електронного, так і паперового, коли популярна книжка передруковується у поганій якості, як це сталося, зокрема, і з «Гаррі Поттером», і з «Записками українського самашедшого» Ліни Костенко.

Український читач морально не готовий платити за електронну книгу, і це одна з причин, чому чудова інтерактивна «Снігова королева», перетворена на казкову гру, наразі продається на іноземних платформах і не існує у форматі, прийнятному для Андроїдів.

Проте, Іван Малкович дуже шанобливо ставиться до читачів. Він розповів, що у видавців є «видавнича забава»: «пити за читачів», бо у сучасному швидкоплинному світі, коли час є грошима і його ні на що не вистачає, людина, яка читає, дуже важлива не лише для видавця, але й для суспільства.

Директор одного з провідних українських видавництв бачить місію книжки для дітей насамперед не у розважальній функції, а в освітній, просвітницькій. Саме книжки мають, на його думку, формувати особистість, правдиво розповідати про історію, ставити «добрі», життєствердні наголоси.

Книжки формують і національну свідомість молодого покоління, тому діти повинні мати підстави пишатися Україною й українцями, наслідувати позитивний досвід своїх земляків. Повноцінній нації не треба нічого доводити, повноцінний народ знає своє походження і своїх героїв, а таких особистостей серед українців багато.

Як приклад, Іван Малкович навів енциклопедію «Український космос», яка побачила світ у його видавництві, де провідним консультантом був Володимир Платонов, мешканець Дніпропетровщини.

Натхненно і захоплено Іван Малкович згадував свою першу зустріч із Ліною Костенко, коли у Спілці письменників відбулося обговорення його віршів, яке зібрало величезну кількість слухачів.

На його думку, це дуже важливо, що серед нас живуть такі великі люди, як Ліна Костенко, Ніна Матвієнко, Валерій Шевчук.

Серед молодших українських письменників, які пишуть для дітей, Іван Антонович високо цінує Сашка Дерманського, чиї твори «Чудове чудовисько» й, особливо, «Чудове чудовисько в країні жаховиськ», на його думку, зроблені за лекалами світової літератури; Олександра Гавроша, який першим в сучасній українській літературі створив хроніку-мандрівку карпатськими казками («Пинтя у заклятому місті»); Андрія Кокотюху, чия нова детективна книга «Таємниця підводного човна» присвячена недавній українській історії; і звичайно ж, неперевершеного майстра історико-пригодницької прози Володимира Рутківського.

Багато вже звичних для Івана Антоновича запитань стосувалося того, як за сучасних умов видатися молодому письменнику. Журналісти пропонувала видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» оголосити конкурс для молодих авторів, щоб знайти якісні твори, написані молодим поколінням, й прагнули обговорити критерії таких книг.

Проте, на думку директора видавництва, не конкурси творять письменника і допомагають у виданні чи збільшенні продажів. Тим паче, що нині літературні конкурси вже не ті, що раніше. Іван Малкович розповів, що замолоду виграв дуже престижний конкурс від Спілки письменників, на якому переможець визначався таємним голосування всіх учасників семінару – молодих та іменитих письменників – а це понад 200 осіб. Саме така демократична форма конкурсу і може якось сприяти становленню письменника як особистості, але аж ніяк не його професійній кар’єрі.

Автор має приходити у видавництво сам. І за нього говорить його твір.

«Для мене не відіграє ролі, чи це молодий письменник, чи заслужений, з медалями, рекомендаціями чи рецензіями. Мене цікавить текст», – ділиться досвідом Іван Малкович. – «Не можу пояснити, що мене чіпляє. Це може бути образ, слово, можна просто побачити, що цей твір можливо гарно намалювати».

Свого часу директор «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» працював у видавництві «Веселка» на прийомі рукописів у відділі дошкільної літератури. На день йому треба було прочитати кілька «кілограмів рукописів» й обов’язково дати свій редвисновок. Завдяки цій напруженій праці він набув великого досвіду.

І хоча кожна книжка має свого читача, проте кожен видавець боїться пропустити «свою» Джоан Роулінг. Але самоіронічний Іван Малкович сподівається, що з його видавництвом такої прикрості не станеться, й вимогливість і до авторів, і до своєї праці допоможе йому завжди робити вибір на користь якісної літератури.

Світ змінюється, і культура та література найкраще реагують на ці світоглядні зміни. На запитання, що змінилося у літературі за останні десять років, Іван Малкович дав дуже конкретну і професійну видавничу відповідь.

У світі збільшується кількість розважального «чтива», а серйозна література стає герметичнішою. Відмітив Іван Малкович і засилля безсюжетних творів, де превалюють внутрішні враження, постмодерн, гра з текстами і міжтекстуальність. А хочеться, щоб люди не забували про сюжет. «Хочеться справжньої, гарно розказаної історії!» – зізнається український видавець.

Зміни ж у якісній літературі такі самі, як у сучасному кінематографі. Змінюється сама художня мова літератури і зображально-виражальні засоби. Література стає кліповою, кінематографічною. Іван Антонович показав це на прикладі всесвітньо відомого твору Зюскінда «Парфумер». З одного боку, цей роман написаний у класичній манері, але водночас чітко видно, що цей твір належить третьому тисячоліттю. Глибоке психологічне розкриття головного героя, деталізація, кінематографічність, сюжетний монтаж. Іноді таке враження, що над створенням книги працює група професійних операторів, а те, що відбувається, знімається десятками камер. Історія зрима і справжня, тепер у прозі менше описів і більше дії.

«Автор вливає у старі міхи нове вино, нове бачення», – так, на думку Івана Малковича, розвивається якісна література.

І саме такі твори, підпорядковані світовим тенденціям розвитку літератури, він би і хотів бачити в Україні і як читач, і як видавець.

А що стосується сучасної дитячої літератури, то у якісній книзі для дітей має бути і гумор, і трохи страшилок, і захопливий сюжет, а головне – споконвічна життєва мудрість, яка властива українському народу.

Сподіваємось, що українським авторам до снаги вже зараз творити такі книги, які хотів би бачити Іван Малкович і читачі в Україні й у всьому світі.