У студії "Проти ночі" – справжній поет, творчість якого не викликає жодних сумнівів, Юрій Андрухович.

Павло Шеремет: Сьогодні Юрій презентував у Києві свою нову, якщо так можна сказати, поетичну збірку. Нову стару чи як? Оскільки до збірки "Листи в Україну" увійшли ваші ранні вірші.

Юрій Андрухович: Ну, існує така хитра формула – вибране. Вибране означає, що це твори – вірші у нашому випадку, – які свого часу десь колись раніше, давніше вже побачили світ, а тут вони вкотре перевидані в якійсь такій-от іншій версії.

Павло Шеремет: Так, це поетична серія, поетична антологія.

Юрій Андрухович: Я завдячую, власне, її появою Іванові Малковичу, видавцеві цієї книжки. Ідея його – створити цю серію з дуже двозначною назвою УПА, у цьому випадку – Українська поетична антологія.

Павло Шеремет: Така творча провокація, так?

Юрій Андрухович: Ну, трошки якби з гумором, швидше.

Павло Шеремет: Кожна книжка кожного поета має свій колір. От ваша має колір запеченої крові, можна сказати…

Юрій Андрухович: Мені недавно сказали, що це маджента називається, цей колір.

Павло Шеремет: Маджента… Гарна вийшла книжка.

Юрій Андрухович: Якось так звучить італійською трохи. Звичайно, вірші – це така для мене взагалі сентиментальна трохи історія, тому що тут зібрано, можна сказати, мою молодість. Бо "Листи в Україну" – це такий цикл цієї збірки, який я писав у Москві, навчаючись на вищих літературних курсах. Я уявив собі такого уявного співрозмовника в Україні, якому я періодично звітую про своє життя-буття, що там у Москві відбувається і що навколо мене. А це був фантастично цікавий час. Останні місяці…

Павло Шеремет: Ну, це оптимістична чи печальна виходить лірика?

Юрій Андрухович: Вона була оптимістичною.

Павло Шеремет: Повернімося до поезії і поговорімо про справжню поезію або про графоманську поезію. До вашого приходу ми декламували вірші поетеси з Донецька. Загалом вона може конкурувати зі сатириками, проте, щоправда, писала свої вірші цілком серйозно. Скажіть, будь ласка, як відокремити справжніх поетів від поетів-Квітиків. Знаєте?

Я поет, я звуся Квітик.

Вам від мене всім привітик.

Юрій Андрухович: Не пам´ятаю імені, та один латиноамериканський поет сказав, що поезія з´являється там, де два слова зустрічаються між собою вперше. От якщо я чую якийсь словесний потік, у якому ці слова вже настільки давно разом зв´язані, злиплись уже просто, то мені така поезія не цікава. Я навіть починаю підозрювати, що це графоманія.

Павло Шеремет: Так, і хочеться, щоб ці слова зустрілися вперше і востаннє.

Юрій Андрухович: Може, і так – тоді це взагалі якесь таке унікальне поетичне явище. Тоді можна говорити про поетичний геній.

Павло Шеремет: У вас була презентація у Києві, буде в Луцьку, у Львові, в Івано-Франківську. Чи поїдете ви у східну Україну? Чи читатимете там свої вірші? І чи є у вас там вдячний слухач?

Юрій Андрухович: Я рідше там, звичайно виступаю, ніж у Києві і на заході України. Але я завжди з радістю відгукуюся на запрошення. Якщо мене звідти запрошують, то я з радістю туди їду. Чому з радістю? Тому що там відчувається ще у публіки такий голод, така ненаситність. А вони взагалі сприймають виступи сучасних українських письменників зі значно більшим ентузіазмом, ніж у тих містах, де ці виступи стали такою звичною, нормальною справою.

Тому я абсолютно не будую якихось кордонів для своїх виступів. І якщо запросять не тільки на схід України, а якщо запросять до Москви чи ще далі, то я також з радістю поїду.

Павло Шеремет: Тоді прочитайте, будь ласка, для нас щось ліричне, щось таке вічне.

Юрій Андрухович: Це був би такий вірш, який називається "Єдиноріг". Він походить із циклу "Середньовічний звіринець". Єдиноріг виступає дуже часто таким охоронцем, захисником прекрасної дами від усяких там лицарських посягань на її цноту, на її незайманість. Для нічного настрою, можливо, це буде найвідповідніше.

Єдина.

В лісах застає мене темна година,

як музика в місті зненацька за рогом.

Я чую: пасеться узліссям єдино-

ріг (не плутати з носорогом).

Я брав тебе, як фортечні мури,

я в себе вмістив стільки стріл, скільки зміг.

А зараз ніч, як великий мурин,

і тужно голосить єдиноріг.

Він лагідний звір. Я галопом розсуну

пахучі кущі і галявини. Там

він пив, наче воду, кожну красуню,

та я навіть подиху з тебе не дам.

Він рідкісний звір. І тонка в нього шкіра –

зламається спис назавжди, мов жердина.

Я навзнак засну коло вбитого звіра,

прохромлений рогом.

Єдина.

Ось. Обидва гинуть.

Павло Шеремет: Дуже дякую. В нас у студії був поет Юрій Андрухович, який сьогодні в Києві презентував свою збірку віршів "Листи в Україну".