Завантажити

тут, зрештою, в моєму приватному Солярісі, взагалі може колись
змінитись?
Отже, до зустрічі;
тримайся
бувай

11. Листівка з міста К.
Знаєш, в подібні дні всі, хто тебе оточує, перетворюються на суцільну увагу. Здається,
здатність сміятись зберігають сьогодні тільки теле- і просто політики, Що виходять з
лакованих лімузинів. Розумієш, справа навіть не в тому, над чим
можуть сміятись політики в цій країні; не в тому, що саме у них викликає повагу. Справа в
тому, що всі інші мовчать, коханий, вперто мовчать до самої ночі.
Міти, прикмети часу застигають у просторовій і темпоральній паузі, чиї руки
уповільнюють рухи. Коли густий молочний туман розливається і нагадує сірий дим,
тобі не цікаво - все, взагалі нічого. Крім тіні дерев, котрі надзвичайно охоче
позують тобі, мені, анонімним якісним і не факт апаратам фотографічним.
Коли мотив телефонний нагадує радше дзвоник будильника. Коли оклично
навіть діти не розмовляють, тому що – гарно, тому що - захід, тому вони не заплющують очі
стоячи; сидячи на футбольних м’ячах. Їх задума свідчить про те, що і досі існують сили,
які у подібні дні зосереджено стримують зайві слова, їх напади, їх важкі і коштовні брили,
заради чого навіть міським пейзажам в подібні дні властиве щось суттєві і тихе. Або величне.

12. поетична кухня
була на поетичному вечорі, слухала молодих поетів. Не щоб мені було нікого
перекладати, але у подібних випадках
завжди сподіваєшся на якусь несподіванку, звичайно, краще приємну. Присутність на таких
акціях, читання, слух, холод, - все це несамовито складно, зокрема, тому, що ще невідомо,
що тобі доведеться вислухати.
Скалки гормонів, запозичені політичні ідеї і газетні новини сиплються і осідають порохом на
загострену вереснем жовто-зелену уяву. Зрідка щастить за всім цим почути Голос, - той,
заради якого всі вони тут зібрались. До якого прислухаються і ті, хто слухає, і ті, хто
говорить; і ті, хто читає вірші, - власні, чиї ж іще, - розсипаючи неуважно безпомічні білі
листочки на занадто яскраву сцену. Зрозумій мене правильно (якщо взагалі можна зрозуміти
іншу людину):
я шукаю у них байдужості, властивої справжнім поетам. Байдужості, що висушує шкіру на їх
павутинних лапках,
зменшених до слюди повік доторком до метафор, тиском їх змісту. Байдужості, здатної
виключити увагу до всього, що не є тільки їх життям, до всього, що не можна вважати їх
особистим, приватним, власним; їх неповторною манерою говорити, бачити, бути, ловити
ракурс. Байдужості до цільової аудиторії, жовтої преси, і взагалі моди. Здатність сказати щось
більше, ніж те, що говорять інші, - форма цієї байдужості, її вміння зосереджувати на
головному. Подібна схильність слухати Голос, думаю, погано скінчиться: тільки музика
дозволяє тобі любити тембр і ритм, незалежно від змісту тексту. Все інше, включно із
віршами - ні. Тому слухати блюзи в таку погоду легше, ніж відвідувати фестивалі поезії,
легше, ніж пояснювати щось про те, що тобі сильно болить, чи розклад останнього
транспорту.
Тільки блюзи, нічого більше, особливо тоді, коли, як сьогодні, ти взагалі не знаєш, кому слід
сказати "дякую" за гостинність.

13. втомлений лист, написаний за столиком літньої кав’ярні
дратує: манірність
неправда
і трудна можливість тепер
дивитись на будь-що
крім сонячних плям на траві.
Все сенсу не має
на бильцях метелик завмер
сталевого крісла
котрих тут, у Києві
тепер небагато, - як затінку
тихих, як сон
поважних спокійних прокурених
кавових кнайп
усе несуттєво
коли на ранковий газон
цей червень черговий
проміння розсипав
бувай

14. вечір
Спіймати цю механіку неможливо, навіть якщо зафіксувати кожен її крок, розбити на
скріншоти, розсипати на пікселі; можна було б вдатись до фармацевтичних порівнянь,
стверджуючи, що цей процес влаштовано за принципом гомеопатії: в його основі відсутність
всього, окрім спогаду про думку, прозорий спогад відчуття присутності, нічого більше, який,
проте, діє.
Це химерне поєднання атомів в молекулах днів; зайвий поштовх крові в пульсі
повсякденності; єдине слово, рядок, речення в тексті, суть якого тобі не зовсім зрозуміла, а
структура зрозуміла занадто добре, - чи навпаки, наразі це не важливо, -
важливо те, що спіймати і відтворити цю машинерію, повторюю, неможливо,
і не потрібно все це тоді, коли слово, рядок, речення влаштовані так, що, побачивши їх в
лице, ти мимоволі посміхаєшся,
і всі, хто бачать тебе в цей момент, дивуються тому, як може посміхатись твоє волосся, одяг,
джинси, чорна сумка на цупкому паску, - весь ти, все твоє єство, все твоє, - окрім стриманих,
не схильних до посмішки вуст, які відправляють погляд до самого початку, - до виразу
потеплілих очей, до посмішки дрібних зморшок в куточках втомлених від довгих часів повік.

15. чергова нічна чернетка, начерк листа
Сни твої чи, як ти їх чомусь називаєш, - мрії
Часто не йдуть ранком. Залишаються поряд,
Ділять денну мандрівку порівну між тобою
І твоїм шляхом. Ти чуєш їх кроки; їх таємні надії.
Чуєш, як вони тобі

читати