Завантажити

швидко.
Всі різноколірні кімнатки, - всі, навіть ту, найстрашнішу, -
всі ті кімнати, де замкнено спогади і нехороші думки,
згортаючись на манер дитячої книжки звивистою анфіладою,
хистко балансуючи на стадії перспективи,
складаються місячною доріжкою в жовту ласкаву алею, -
алею, світло в кінці якої означає зовсім не море.
Річку.
Ти маєш рацію, - найважливіше неможливе без дитячих спогадів, затишку, який переживаєш
вперше саме тоді, не знаючи ще, ні скільки тобі років, ні що таке, власне - що таке час.
Торшери каштанів, м"які завеликі гілки
торкають ліхтарі на Володимирській гірці;
бузкові сутінки прийшли до мого міста
і залишились з ним.
Пішохідні вулиці, шляхетні парки,
засипані намистинами місяців,
ліхтарів, -
тебе ніхто не турбує тут,
ідеш повільно, мимоволі римуючись з кожною хвилею вечора,
мислиш:
те, чого мені не вистачало,
чого бракувало,
що довго невдало складалось у хижий пазл, -
знайшлося:
бузкові сутінки прийшли в моє місто
і залишились з ним назавжди.
нині вечір,
і тихо тут, як може бути тихо
тільки у цьому місті.

20. деякі спостереження
Знаєш, мені здається, що, коли йдеться про правдиве професійне письменство,
Йдеться не зовсім про досконалість форми. Чи, якщо бути точним, - форма тут взагалі ні при
чому.
Очікуючи від письменника того, що передбачає химерний фах,
публіка звичайно щира у своїй невибагливості,
У своїй безпорадності в питаннях буття, справжності, філософії,
Особливостей вербальних маніпуляцій свідомістю, тощо.
Зрештою, публіка рада бути обдуреною, - для того їй і потрібні справжні письменники,
тому вона називає того, хто пише, в кращому випадку – «володарем дум»,
чи різними іншими одіозними іменами, - ну, ти знаєш усі ці штампи не гірше за мене.
Але я не про те. Сьогодні увечері, коли перманентна, вживлена в кров незгода
З більшістю явищ, що ними тут доводиться милуватись, повільно вбивала вечір,
Мені трапилась банальна, зрештою, думка про те, що дійсне письменство, -
не обов’язково красне, - відрізняє здатність
З усього бруду, з усього оточуючого хамства чи непорядності,
чи дрібніших речей, на зразок скалок пляшок на вулицях і так далі -
вирізнити щось подібне на іскру світла,
І, якщо пощастить, створити щось на зразок файер-шоу.
Вилущуючи з бідної дійсності зернятка надії на краще,
Впевненості у кращому, вірі у щось суттєвіше поза всім цим.
Спробую пояснити, - дивись: смітники, заповнені переписаними дитячим почерком
географічними атласами,
Для когось унаочнюють неприбраний бруд,
Для когось – канікули в школі,
Комусь відкривають, що пустеля Сахара, виявляється, займає весь африканський континент,
А також Південну та Північну Америки, не кажучи про значну частину, переважно східну, -
Європи.
Так ось, бути письменником означає бачити тільки канікули,
тільки довершені форми земної кулі, вміти звернути увагу саме на це, - на це, а не на все
інше,
так докладно, - вибач, що відбираю твій час, - перелічене вище.
Головне – випадково не сказати того, що ти справді з цього приводу думаєш;
Не випустити випадково демонів ненависті,
гарно і вміло, як вміють самі літератори, - правдиво – збрехати;
щоб дійсність, яка розкриває смердючу пащу перед твоїм обличчям,
не розкрилась раптово перед непідготованим читачем,
який знає все про бруд, і нічого – про можливість справжньої ненависті до бруду,
знає про світ те, що про нього пишуть в газетах,
і нічого – про світ, який розсипається на пікселі,
особливо у тому випадку, якщо людина раптово втрачає здатність
радіти від відчуття присутності звуку імені того, кого дійсно кохає,
виправляти нерівні контури зажерливих тлустих пустель на дитячих мапах,
щось робити, щось брехня про найкраще змінила на краще дійсність,
або, принаймні, створила враження того, що ці зміни можливі.
Коли ця здатність зникає, зникає письменник,
У кращому випадку залишаючи кілька сторінок виправлених дитячих мап
на доказ того, що він колись був тут присутній.

21 потреба у нових враженнях
цікаво, що в кожному залі, - байдуже, музичному, виставковому чи театральному, - окрім
нових вражень, нових ідей, думок, естетичних струсів і т. п. чекаєш, серед іншого, на ефект,
властивий тільки мистецтву - ефект "зворотного часу". Завдяки йому тріснуті дзеркала
заростають, позбавляючись павутинок тріщин, розбитий посуд перетворюється на цілий,
зникають зморшки і темні плями під очима, поліпшується зір і характер, уможливлюються
перемир'я, зрештою, обіцянкою про те, що це все ще не все, знешкоджується жах перед
думкою про смерть.
Чим більше ти старшаєш, тим частіше западає ця клавіша, яку, проте, всі, - думаю, всі
без виключення, - добре відчувають з дитинства, коли, випадково ставши свідком чиєїсь
смерті або раптового процесу руйнації вже невиправно пошкодженого предмету, натискають
на акорд "чуєш, зроби, як було", які так важко, майже неможливо назвати своїми іменами в
дорослому віці, так важко і неможливо, що ти знову збираєшся і йдеш, - у виставковий, в
театральний або, нарешті, музичний зал, -

читати