Завантажити

колись
дамо відповідь за кожне своє слово, лякає мене, - саме тому за межами листів до тебе я мало
з ким розмовляю. Можливо, справа в тому, що, читаючи забагато, рано чи пізно відчуваєш
себе в певному сенсі в’язнем всіх своїх попередніх текстів, - а всі прочитані тексти також,
безперечно, стають трішки тобою, трішки твоїми; можливо, це і є культура ? міра
вмонтованості кожного з нас у Текст, з котрого створено дійсність. Можливо, серце моє, це і
є кохання; принаймні, для мене це і є тим, що я розумію під літературою, - говорити про
найсуттєвіше, користуючись всіма придатними тобі засобами, з цитатами включно.
Наразі прощатимусь, серце моє, - снодійне почало діяти, мої слова, настрої, їх сенси
пливуть кольоровими бензиновими плямами поверхнею монітора, я боюсь, навіть ти скоро
перестанеш мене розуміти. Та, зрештою, мені нічого додати, окрім одного: випадково почута
інтонація, в котрій звучить “ти”, котра змусила мене цікавитись філософією, раз на півроку
перечитувати М. Бубера, поводитись стриманіше, ніж раніше, і, фактично, перетворила мене
на релігійну людину, - все це, зрештою, наслідок нескладної думки про те, що вся філософія і
вся література, будь-яка дружба, співробітництво і кохання ? все це ті чи інші наслідки
потреби в Іншому; і кожна молитва, - католика, хасида чи растамана, - тільки тінь
величезного прагнення людини до Б-га, котре у всі часи дорівнювало ставленню до
ближнього, - прагненню, котре у всі часи складатиметься з слова, слів, сказаного у
сподіванні на елементарний резонанс, розуміння, відповідь, котрі, здебільшого, полягають в
тому, що ми існуємо, дихаємо, живемо на одній планеті і, можливо, навіть в одній країні;
того, що ми поки що існуємо; є.
На годиннику дванадцята, і, схоже, сьогодні я засну раніше, ніж звичайно
цілую тебе
на все добре
па

Післямова
Наразі важко сказати, що змушує ще і ще раз повертатись до наведеного листування, - цієї,
оприлюдненої, та протилежної, таємної, особистої його частини. Зрештою, все якось
владналось. Я вкотре цілковито змінила життя, - неважливо як: захистила дисертацію,
оселилась в іншій країні, змінила фах, народила дитину абощо, - словом, вийшла за межі
певного відтинку часу в іншу, сусідню дійсність без жодної надії на повернення. Мій
співрозмовник поволі занурився в чергову, ще одну професію, котра наразі здалась йому
цікавою, - цього разу професію з вираженими педагогічними властивостями. Він і тут досяг
неймовірних успіхів, - що взагалі природно для людей його ґатунку, рідкісної породи
співрозмовників, здатних по-справжньому уважно слухати інших.
Врешті, сповідь не дарма увійшла в основу більшості психологічних практик просто з
арсеналу релігійної думки: відверту розмову з обов'язковим взаєморозумінням розташовано в
самісінькій основі не тільки релігійних, але й більшості всіх уявних суттєвих людських потреб.
Можна нічого не від кого не вимагати, жити самодостатньо і усамітнено, чи навпаки,
щоденно з головою занурюватись в кипучі дисонанси натовпу, можна бути релігійною
людиною або не бути нею, - все це не має значення, все не суттєво для людини, котра
знайшла власного співрозмовника. Співрозмовник, здатний вчасно погодитись чи гостро
заперечити легковажні чи серйозні, печальні чи навпаки, усміхнені тези, що їх щоденно в
достатній кількості поставляє так звана “об'єктивна дійсність”, забирає у нас найголовніше, -
гостроту самотності людини у світі, де діалог з Б-гом страшно, майже неможливо
ускладнений ефірними перешкодами.
Зрештою, колись давно, в іншій країні, іншою мовою переосмислюючи буберівську
природу “Ти”, Агнон мав рацію, - у нещастя безліч облич, лише лице любові незмінне.
Відтоді, як приведене вище листування набуло ознак звички, я навчилась впізнавати у
натовпі, на вулицях людей, котрі знають, до кого звертатись на “ти”, коли йдеться про
розмову, присвячену найважливішому: літературі; музиці; мистецтву; любові до життя в сіх
його виявах, - і твердо впевнені у взаєморозумінні і вчасній відповіді. Вони отримують якісь
несподівані ознаки світла, додаткову легкість рухів, чимось світяться зсередини, попри стать,
вік, доглянутість, - чимось, що я не вмію визначити точніше, - чи не добротою? Ні, напевне
ні, - радше ласкавою, обережною увагою до інших, несхожих на все досі бачене чи
звичайних, людей і предметів; увагою, котра дозволяє вбачати у ближньому ймовірного
співрозмовника, котрий досі зберіг здатність бути образом і подобою Б-га.
Зрештою, я це перевіряла часто, і мій здогад підтвердився: де б ми не були, натовп
здебільшого складається саме з таких людей. Вся справа в тому, що не всі про це
пам'ятають.

читати