Завантажити

вечора доживе. Мусите, добродію, поставити воскову фігуру з вашого хлопця заввишки перед статуєю святого Амброзія, що його заступництвом сподобив вас Господь сієї милості.
Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки, плачучи, і почав цілувати - немовби з труни дитину вирвав, та все дякував кумові, що порятував сина.
Тим часом ченців товариш навчив наймичку не одної, мабуть, молитви, подарував їй білий в'язаний капшучок, що дістав од якоїсь чернички, і залучив її до гурту своїх сповідальниць. Почувши голос господаря, він тихенько зліз із горища [394] і давай піддивлятись та прислухуватись, що і як. Побачивши, що діло пішло на лад, він спустився вниз, зайшов до кімнати і сказав:
- Брате Рінальдо, я проказав ті чотири молитви, що ви мені веліли.
- Добре в тебе горло, брате, - одповів брат Рінальдо, - і добре єси зробив своє діло. А я, поки кум прийшов, проказав тільки дві молитви, та я радію, що моїми й твоїми молитвами сей хлопчик тепер живий-здоровий.
Богомільний кум велів подати доброго вина й усяких солодощів, почастувавши обох ченців тим, чого їм було по трудах найбільше треба. Потім провів їх із дому й попрощався, а тоді не гаючись замовив воскову фігуру і поставив її перед статуєю святого Амброзія - не в Мілані, а таки в своєму місті.


ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА
Тофано замикається вночі од жінки дома і не впускає її, як
та не просила; тоді вона каже, що втопиться, і кидає
в колодязь камінь; чоловік вибігає надвір, а вона замикається
сама в домі, не впускає його і ганьбить перед сусідами
Як побачив король, що Еліза свою оповідку докінчила, він зразу ж звернувся до Лауретти, щоб і вона щось розказала; та почала не гаючись такими словами:
- О Амуре! Які численні й могутні твої сили, які невичерпні й розмаїті твої способи і засоби! Який мудрець, який мастак спроможеться коли на ті вигадки, ті вихватки і витівки, які ти щохвилини піддаєш тим, що в тропу твою ступають! Воістину, всяка інша наука тупа й туга проти твоєї, - се можна легко зрозуміти з тих історій, що тут сьогодні оповідалися. Долучу до них і я свою, любії мої подруги, розкажу вам про хитрощі, на які піднялась одна проста жінка - не з чиєї, як не з Амурової направи.
Так от, жив колись в Ареццо один багатий чоловік на ймення Тофано, і взяв він за себе хорошу та вродливу жінку, що звали монна Гіта; невідомо чому він почав її ревнувати з першого дня подружнього життя. Як помітила те дружина, вона дуже обурилась і стала питати, які він має на те підстави, але чоловік не міг подати жодної причини, одбувшись [395] невиразними словами. Тоді вона надумала уморити чоловіка тою хворобою, якої він так безпідставно боявся.
Постерігши, що нею зацікавився один молодик, на її думку цілком порядний, монна Гіта почала обережненько з ним зближатися; незабаром настав час, коли їм од слів треба було переходити до діла, і вона стала гадати, як би краще все те влаштувати. Знаючи, що муж її любив, крім усього іншого, молитися скляному богові, вона тій його слабості не тільки потурала, а й заохочувала до неї непомітно. І так він до того навик, що коли вона, було, захоче, тоді і впоїть його. Упоївши так одного разу Тофана, вона вклала його спати, а сама зійшлася з своїм коханцем; потім стала зустрічатися з ним усе частіше й сміліше. Вона так упевнялась на чоловікове пияцтво, що почала водити полюбовника додому або сама ходила ночувати до нього (він жив недалеко од них).
Отаке витворяла закохана молодичка, аж тут бідолаха-чоловік став примічати, що вона його-то напуває, а сама ніколи не п'є, і в його душі заклюнулась підозра, чи не навмисне вона його споює, щоб самій в охоту погуляти, поки він спить. І надумав він одного дня її вивірити: хоч і не пив анітрохи, а прикинувся ввечері, ніби він як чіп п'яний, - так варнякав і руками вимахував. Жінка подумала, що він і справді готовий, тож не давала йому більше пити, а зразу вклала спати. Сеє зробивши, вийшла з дому й подалася до полюбовника - аж до полуночі в нього прогуляла.
Пересвідчившись Тофано, що жінка зійшла з дому, встав і замкнув двері зсередини, а потім став край вікна й почав її виглядати, щоб, як прийде, сказати їй, що все знає про її зальоти; і доти ждав її, доки діждався. Вернулась жінка опівночі, до дверей - аж вони замкнені; що робити? Давай їх торгати, може, силою одчинить. Дивився на те чоловік, дивився, а тоді й каже:
- Марна праця, жінко, вже ти сюди не ввійдеш: іди туди, звідки вернулась, і будь певна, що я не впущу тебе до мого дому, аж поки при всіх родичах твоїх і сусідах не вшаную тебе по заслузі за тую гречку!
Жінка тоді давай прохати його, Христом-Богом благати, щоб упустив її по-хорошому, бо не там вона була, де він думає, - от ходила собі на попрядки до сусідки, ночі довгі, що ж їй, спати чи так дома сидіти? Та тії просьби не помагали, бо дурний чолов'яга намірився будь-що-будь усім аре-тинським мешканцям свою ганьбу виявити, хоч доти ніхто про те й гадки не мав. Бачивши, що просьбою чоловіка не діймеш, жінка взялася до нього

читати