Завантажити

колодязі, що зовсім висох.
— Ми йдемо на полювання, — недбало відповів Балу.
Він знав, що підганяти Каа не слід, бо той занадто довгий.
— Дозвольте й мені приєднатись до вас, — сказав Kаa. — Який-небудь зайвий удар нічого не вартий для тебе, Багіро, або для тебе, Балу, а я... я мушу чекати й чекати цілими днями на лісовій стежці і повзати мало не до півночі, щоб спіймати якусь молоденьку мавпу! Ех! Та й дерева тепер не ті стали, які були за моєї молодості. Все попадаються якісь трухляві гілки та сучки.
— А може, це тому, що ти дуже важкий, га? — зауважив Балу.
— Так, я справді довгий, дуже довгий! — відповів гордовито Каа — Але все ж таки в усьому винен оцей молодий ліс. Вірите, я мало не впав на землю під час останнього полювання, справді, трохи-трохи не впав. Хвіст мій не щільно обкрутився круг дерева, я посковзнувся, розбуркав Бандар-Логів, і вони облаяли мене всякими непристойними словами.
— Безногим жовтим земляним хробаком, — процідила крізь вуса Багіра, ніби намагаючись щось пригадати.
— Сссс! Невже вони й так мене обзивали? — спитав Каа.
— Щось подібне кричали вони нам минулої ночі, але ж ми ніколи не звертаємо на них уваги. Вони верзуть усякі дурниці, кажуть навіть, що в тебе повипадали усі зуби, і тепер ти ловиш тільки козенят, бо мовляв (справді ж, вони забули усякий сором, оці Бандар-Логи!), боїшся цапових рогів, — провадила Багіра солодким голосом.
Змії, а особливо такі, як старий обережний пітон Каа, дуже рідко виявляють свій гнів, однак Балу й Багіра помітили, як тремтіли і роздувались величезні ковтальні м’язи обабіч горлянки Каа.
— Бандар-Логи подалися на нові місця, — спокійно промовив пітон. — Коли я сьогодні виповз на сонце, я чув їхні крики на верхівках дерев.
— Ми... от ми і йдемо слідом за Бандар-Логами, — почав був Балу, але слова застрягали йому в горлі: за його пам’яті це вперше мешканець Джунглів зізнався в тому, що його цікавлять мавпи.
— Що ж, певне, не якась там дрібниця примусила двох таких відважних мисливців, безсумнівно, вожаків у себе в Джунглях, бігти слідами Бандар-Логів, — ввічливо сказав Каа, навіть піднімаючись від цікавості.
— Звичайно, — почав Балу. — Я лише старий, а часом і дурний учитель Закону у Сіонійських вовченят, а Багіра...
— Лише Багіра, — перебила його чорна пантера і, зціплюючи рот, голосно ляснула зубами: вона не любила самоприниження. — Справа от у чому, Каа. Оці крадії горіхів та збирач

читати