Завантажити

дочитуються, або на Iорданi; так що й протовпитись не можна. Той купує, той торгує, той божиться, той прицiнюється, той спорить, той товариство склика; той на жiнку гука, тi лаються, тi йдуть могоричi запивати; жiноцтво щебече, усi разом розказують i нi одна не слуха, старцi спiвають Лазаря, кобили ржуть, колеса скриплять; той возом iде та кричить: "По глину, по глину!", а назустрiч йому викрикує: "По горшки, по горшки!" Дiти, погубивши матерiв, пищать; там скавучить собака, там придушили порося: вижчить на весь базар, а свиня, хрюкаючи, пробирається промеж народом; там перекупки хватають за поли парубкiв та школярiв: "Ходи сюди, дядюшка! - кричать, - вiзьми в мене, паниченьку! От бублики гаряченькi, з мачком... От паляниця легесенька, тiльки що з печi... "Та-та-та-та, та й не розбереш, що вони там i кричать, ,бо усюди гомонять, стукотять, кричать... точнiсiнько, як у млинi, як на всi меле i товче! А там, чути, скрипка гра з цимбалами. Матвiй Шпонь та продав сiль, розщитавсь i грошики вчистив, та й найняв троїсту i водиться з нею по ярмарцi. Вже й шапки катма, десь кинув її на когось та й вiдбiг. Iде й спiває, а де калюжа, тут i вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не мiшай йому! Вiн гуля! Ув однiй руцi пляшка, а у другiй чарка; -кого не зострiне: "Пий, сучий сине, дядюшка любезний! пий! Матвiй Шпонь гуля! пий у його голову, щоб ти подавивсь! Будь здоров на многiї лiта!" Вип'є i поштує його; коли той не схоче, так додолу горiлку виллє, а його лає-лає та й стане другого поштувати; отсе ж ще не зовсiм допив з пляшки, зараз пляшку об землю i гука: "Шинкарю! подавай Шпоню знова. Музика, грай!" -та й пiшов дальш. Iде i побачив дiгтярiв. Шубовсть у шерiтвас з чоботами зовсiм i кричить: "Дiгтярю, не журись! Шпонь вiдвiча грошами". Та й викине йому з кишенi повнiсiньку жменю грошей, а сам знову кричить: "Не абедно? Не мiшай же! Музика, грай!" Та й стане хлюпатися у дьогтевi, як мала дитина у калюжi. Що то, як чоловiк у щастi та у радостi! Чого-то вiн не видума? Нiчого не жалує i нi об чiм не жалкує!
А там, чути, ведмiдь реве i танцює, а циган викрикує: "Ану, Гаврилку, як старiї баби п'янi валяються?.." Циганка ворожить та приговорює: "I щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбивається; положи ж п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере. Старий циган туди ж з своє шкапою. Знай божиться i жiнкою, i дiтьми та проклина свою душу, i батька, i матiр, а усе затим, щоб стару, слiпу, сапату й, з вибитою ногою кобилу продати замiсть молодої, здорової. Та як обступлять нашого брата циганське навожденiє, так не знаєш, що й робить. Як напустять мару, так i сам бачиш, що шкапа трьох денежок не стоїть, та тiльки дивишся та лупаєш очима i не знаєш, куди вiд них дiтись. Той божиться, другий суне тобi у руку оброть з шкапою, третiй тягне з твоєї кишенi хустку, де гаманець з грошами зав'язаний, а сей вже й здачi дає, та усi гуртом волочуть тебе пiд ятку могоричi запивати. Так що, я ж кажу, поки схаменешся, дивись: хотiв своє ледащо продати, а проклятi цигани усунули тобi у руку таку патику, що й скiпками гидко узяти; та за таку цiну вiддали, що можна б, бува, i вола купити; та же ж за мої грошi i горiлку купували, i пили: а далi, замiсть дяки, у вiчi насмiялись: "Шкапа твоя, - кажуть, - трохи, чоловiче, недобача; так купи їй окуляри та й почепи на вiчi, як паничi у городi носять, то ще потягне..."
Оттаке-то там було, що й розказати усього не можна. I усякий народ, хто там не був, що йде бiля того салдацького патрета, усяк шапку знiме та й скаже або: "Добридень", або "Здрастуйте, господа служба!" А служба нiчичирк: стоїть собi гарненько, i пальцем не кивне, i очима не поведе, i усом не моргне. Таки нiхто, нiхто не вгадав, що то намальований. А Кузьма Трохимович, сидячи у своїй ятцi, бачив сеє все та й дума: "Добре наше дiло: побачимо, що дальш буде".
Аж ось де узявся салдат, та вже справжнiй салдат i живiсiнький, от як ми з вами. Ходить вiн по базару, визира, визира... i вже один рушничок у молодички з купи i вчистив i у кишеню запакував; стягйув у чугуївської перекупки бумажну хустку, таку, що гривень шiсть стоїть, вiдрiзав з воза i вiнок цибулi i зараз за пiвцiни й продав, та усе так хитро та мудро зробив, що нi жоден хазяїн і незчувсь. Далi прийшов, де грушi продають, бачить, що при возах самi хлопцi, та й тi роти пороззявляли i дивляться на ведмедiв. Вiн таки й положив руку на мiшок - нiхто не баче; потягнув його до себе - нiхто не баче; положив гарненько на плече - нiхто не баче... та, не озираючись, i чкурнув, куди йому треба! Аж ось кинулось хазяйство, бачать, що москаль безспрося узяв повнiсiнький мiшок груш та й преть його, мов своє, разом гукнули на нього та й побiгли за ним у догоню. Не хитрий же й москаль! Чим би навтiкача, а вiн iде собi любенько, мiшок з грушами несе та й мугиче собi пiд нiс пiсеньку. А тут його за мiшок - сiп! - "Нащо ти грушi узяв? сякий, такий сину!" -питаються його ув

читати