Іноді книга закінчується не на останній сторінці, а стає початком практичних експериментів. Якісна книга  залишає після себе відлуння — думку, образ, аромат, спогад. А іноді це відлуння настільки сильне, що хочеться продовжити прочитане вже не словами, а власними руками. Саме так сталося з Веронікою Чекалюк, коли вона звернулася до кулінарної спадщини Ольги Франко та її відомої книги «Перша українська загально-практична кухня», виданої 1929 року.

Читаючи книгу, Вероніка Чекалюк побачила за рецептами значно більше, ніж просто інструкції з приготування їжі. Перед нею ніби ожив цілий світ українського дому: запах свіжоспеченого тіста, тепло кухні, святковий стіл, гості, довгі розмови й та особлива українська гостинність, коли частування стає можливістю сказати людині: «Раді тебе бачити. Сідай до столу». У цьому і полягає одна з найцікавіших властивостей національної культури: її можна пізнавати через смак. Через те, що ми їмо, як готуємо, як подаємо їжу, чим пригощаємо гостей і як збираємося за столом. Національна кухня — це не просто набір рецептів. Це відображення історії, способу життя, природних умов, родинних звичаїв, естетики та уявлень народу про гостинність.

Те, що стоїть на столі, часто розповідає про культуру не менше, ніж музейний експонат чи сторінка історичної книги.

Їжа як пам’ять. Вона зберігає те, що передавалося від покоління до покоління: способи приготування, поєднання продуктів, святкові традиції, особливості сервірування і навіть саму звичку збирати людей разом.  Доробок Ольги Франко —  кулінарна книга у якій збережено частину культурну пам’ять українців.

І саме це стало для Вероніки Чекалюк відправною точкою. Готуючись до зустрічі, дослідниця  поставила перед собою завдання не буквально відтворити старовинні рецепти, зацікавило інше: як ця традиція могла б звучати сьогодні? Що станеться, якщо взяти саму ідею української домашньої випічки, тепло, щедрість і культуру частування — і дозволити їй зустрітися із сучасними смаками? Так почалася власна гастрономічна інтерпретація Вероніки Чекалюк.

На її кухні з’явилися спершу два пироги, а потім ще кілька  — з тунцем та з ананасами, а потім ще з броколі, з горішками і бринзою. Один — насичений, ароматний, із виразною пікантною начинкою та золотистою скоринкою. Кожен пиріг дещо інший: сонячний, ніжний, соковитий, із солодким ароматом ананаса.

Вероніка Чекалюк готувала їх не як музейну реконструкцію минулого, а як гастрономічну розмову з минулим.

Тісто, начинка, аромат випічки, форма, очікування моменту, коли пироги нарешті можна дістати з духовки, сервірування і частування дівчат у літературному клубі  — усе це стало своєрідним продовженням прочитаного. Ганна Гнедкова (співзасновниця «Літактив») подбала про локальні вишукані вина до гармонійного гастрономічного тандему шляхетних делікатесів.

Дівчата обговорювали книги, рецепти, власні враження з дитинства, страв дома і у бабусі в дитинстві…. Цього вечора сталося те, що, мабуть, і є найцікавішим у культурі: текст перетворився на приємний досвід.

Книгу, яку спочатку читали очима, тепер можна було відчути запахом і смаком. Від книги — до столу. Особливого значення історія набула тому, що частування відбулося у Бібліотеці Святої Варвари у Відні — місці, де шанувальниці української літератури регулярно зустрічаються, щоб читати та обговорювати українські книжки, тут часто літературні обговорення супроводжуються чаюваннями і майстер-класами, музичними імпрезами. Цього разу за одним столом  опинилися українська книга, історичні рецепти, казки, поезія, живопис, дискусія про старовину українську їжу. У цьому особлива символіка. Адже українська культура живе не тільки в книжках, музеях чи архівах, а живе в повсякденності — у тому, що ми готуємо для себе, своєї родини, чим пригощаємо друзів, як накриваємо стіл і як зустрічаємо гостя. Тому національну кухню можна читати так само, як літературу.

У ній є сюжет, пам’ять, характер і голос минулого і майбутнього українського народу. Ольга Франко свого часу ретельно записувала й систематизувала цю культуру для майбутніх поколінь. Вероніка Чекалюк сьогодні не просто повторює, а продовжує експериментувати.  Саме тому пиріг із тунцем і пиріг із броколі, брауні з ананасами - не претензія на автентичні рецепти Ольги Франко. Це сучасне відлуння її кулінарної ідеї, перенесене в інший час і простір, цей рецепт  адаптований під наявні у крамницях продукти . Минуле не копіюється, а вступає в діалог із сучасністю. Дослідниця гастродипломатіі  Вероніка Чекалюк каже: "Це ще один практичний результат роботи над вивченням рецептів старовинної української кухні, зокрема галицької та київської традицій. Приготувала брауні з ананасами, горішками та медом, домашніми яйцями і сметаною. Поєднання цих виразних інгредієнтів створило особливий пиріг — насичений, майже архівний за своїм настроєм. Поки готувала, слухала подкаст про літні українські страви. Коли готуєш і частуєш однодумців, то починаєш краще відчувати епоху.

Для мене дослідження історії шляхетної української кухні — це повернення гастро історії у щоденне життя через смак, запах і звичайний ритуал приготування їжі, - розповідає Вероніка. - Історію важливо  документувати і зберігати у культурній практиці — готувати, куштувати, передавати рецепти й пояснювати, що стоїть за кожною стравою. Культура зберігається з дбайливого відтворення старовинних рецептів, наразі це «панські витребеньки» аромат меду, горіхів і щойно випеченого десерту. І це надихає" .

Фото з архіву В.Чекалюк