Завантажити

Він хотів померти.

Не вмирається.

Він хотів пожити.

Не жилось...

Горизонт, що кров’ю лиш змивається, –

Як межа між ним та НЛО.

Як межа між предками й нащадками,

Ангелами, бісами, і між...

Мавками, пташками, свиноматками,

Зорями, хрестами роздоріж.

Все життя – межа,

Глибокий маятник.

Мертві хочуть болю,

А нема...

Може, просто треба було каятись?

Благо для душі –

Сума й тюрма.

Наче бите блискавкою дерево,

Із якого скрипку зробить хтось,

Світиться поет душею стерео,

Як світився зболений Христос.

Мавка – донор Баби Кам’яної –

Від Стрибога сина привела,

Кутала травою і корою.

Син – поет.

І доля його зла...

Люди розпинатимуть такого.

Битимуть язичеські боги,

Бачачи у нім нового бога.

З друзів теж ставали вороги,

Коли ріс поет ушир і в Небо,

А вони лиш пухли, не росли,

Бо рости – це боляче,

Це треба

Лити крівцю на жертовний млин.

Душі предків,

Душі динозаврів 

Чує сивий зоряний поет,

Тому з терну, 

Як в Христа, 

Не з лавра,

У його душі

Солоний мед.

Що ж, поети,

В боротьбі з собою.

Будемо сотворювать світи

І писати вірші після бою

Променем 

Криваво-золотим.

               2 лют. 25

читати