Завантажити

Жив собі якось на світі маленький хлопчик „к”. Роботящий, старанний та чесний хлопчина. Та одного разу, коли він саме прибирав у КОМОРІ, потрапила йому у руки стара та потріпана КНИЖКА. У ній було безліч гарних малюнків з кремезними дядьками, що мали довгі вуса та чудні чуби на голові. Прочитав маленький „к” КНИЖКУ і дізнався, що жили ці дядьки давним-давно у нашому КРАЇ і називали тих чолов’яг КОЗАКИ.
На останній сторінці КНИЖКИ хлопчик прочитав дивну історію про те що у КОМОРІ, під кованою скринею є двері, які ведуть до козацького скарбу. „Скарб знайти хлопчина зможе і КОЗАК йому допоможе!” – писало вкінці. Поруч нечіткими обрисами виднілась намальована КАРТА. А ще: „КЛЮЧ коли дістать захоче, на КОНЯ нехай заскочить!”
-Що ж це за загадки такі? – задумався маленький „к”. – Напевно це все КАЗКА. Який же тут скарб?
Подумав ще трішки хлопчик над історією та й забув її. Пішов своє діло робити. По господарству поратись, сіно косити та коня пасти. Все зробив.
- А покатаюсь я на КОНІ, коли все зроблено!
Так і зробив. Та лишень вискочив на КОНЯ як він шкутильгати почав. Заглянув маленький „к” на КОПИТО аж бачить там КЛЮЧ застряг. „КЛЮЧ коли дістать захоче, на КОНЯ нехай заскочить!” – пригадалась йому загадка.
– Ой, та це ж КЛЮЧ від тих дверей що у КОМОРІ!
Маленький ”к” миттю побіг у КОМОРУ, відсунув скриню а там і справді двері. КЛЮЧ підійшов як щойно зроблений. За дверима чорнів великий отвір та декілька сходинок які вели кудись униз. І страшно хлопчику йти туди і цікаво. Та все таки цікавість взяла верх. Вхопив він книжку з картою у руку, у іншу КАГАНЕЦЬ і почав спускатись. Довго йшов хлопчик дивлячись на КАРТУ покине дійшов до КЛАДКИ що перекинулась через провалля.
- Привіт, козаче! – почув він чийсь голос.
Навпроти нього, на іншому боці КЛАДКИ стояв чоловік з довгими вусами та чудернацьким чубом, такий як у КНИЖЦІ. Хлопчик завмер від здивування.
- Ходім, я допоможу тобі перебратись на цей бік.
Коли маленький „к” вже був біля нього КОЗАК сказав:
- Я тебе вже дуже давно чекаю. Сотні років я тут живу та стережу від злодіїв скарб який заповів КОЗАКАМ старий КОРОЛЬ. Все у мене тут є, от бачиш: КУРИ, КАЧКИ, КОРОВА, КОЗА, КОНЕЙ цілий табун. На городі он росте КРІП, КАПУСТА, КАРТОПЛЯ. Все у мене є та один я тут як сирота. Довірили мені скарб берегти. Думав я заховати його в ущелині та великим КАМЕНЕМ закласти. Але сили стільки немає щоб його перенести. От коли б мені хто допоміг! Дома ж мене моя дівчина-краса жде. Допоможеш КОЗАЧЕ? Чи собі хочеш скарб забрати? Тоді зі мною боротимешся!
- Ні, ні... я сюди з цікавості спустився. Не міг повірити що у книжці правду написано. Звичано я допоможу. Та чи вистарчить моєї сили?
- Коли велике бажання допомогти маєш то це вже велика сила!
І справді лишень взялися вони КАМІНЬ-велетень пересувати як він і піддався. А під ним одразу ж виросла велика та чудова КВІТКА,
- Дякую тобі хлопче! Тепер я вільний. А ти хоч і маленький а справжній КОЗАК. Проси мене все що захочеш!
- Оту КВІТКУ хочу. Посаджу у садку та й милуватись буду.
- Бери. Гарний вибір. А тепер проведу я тебе. За скарб я уже спокійний.
Провів КОЗАК маленького „к” до дверей КОМОРИ та й попрощався. Пішов собі своєю дорогою.
А маленький „к” посадив чудову КВІТКУ у садку і кожен рік милувався нею. Розповідав він цю історію усім кого знав. Та не вірили йому. Він вже й сам не знав було чи не було.
А КВІТКА дивної краси цвіла рік за роком у садку...

читати