Завантажити

Жила собі колись маленька „е” у далекому селі де й дороги не було. Набридло дівчинці на дерева та поля дивитись і надумала вона відправитись у велике місто.

От одного ранку сказала дівчина матері що іде на луку з подругами гратись, а сама за поле, вскочила в ЕКІПАЖ, що їхав у місто, тільки її й бачили.

- ЕГЕЙ, - гукали услід подруги, - ти куди? – Та маленька „е” вже їх не чула.
От їде дівчинка і бачить, що будинки що раз то вищі стають, людей все більше, та й дорогою вже не підводи та ЕКІПАЖІ, а швидкі машини їздять, які вона лише у книжках на малюнках бачила.
- Оце так місто! – з великим захопленням промовила вона і вийшла на першій же зупинці.

„Куди ж мені піти? - подумала вона. - Найперше піду у зоопарк. Мама розповідала що там є багато усяких звірів. Але де ж він? ”
- Тітонько, - запитала вона у жіночки, що стояла поряд. – Як мені потрапити у зоопарк?
- У зоопарк? Та це просто, сідай он у ту ЕЛЕКТРИЧКУ, коли проїдеш три зупинки, спустишся ЕЛЕВАТОРОМ у метро і знову проїдеш три зупинки, а там і зоопарк на площі побачиш.
- Дякую тітонько.
Дівчинка так і зробила.
- Як же тут моторошно, та це ж під землею! Ой рятуйте! – А ЕХО відгукнулось: „Ой, рятуйте!”. Маленька „е” від страху знепритомніла.
- Дівчинко ти куди їдеш? – почула вона над головою.
- У зоопарк.
- Давай я тебе проведу, – запропонувала лагідна бабуся.
- Спасибі бабусю!
Маленька „е” вийшла з метро й від подиву та захоплення не змогла й слова сказати. Посеред площі, високо над землею, висів великий ЕКРАН на якому все було живе, картинки рухались, бігали, стрибали, немов справжні.
- ЕСКІМО! Холодне, солодке ЕСКІМО! – вигукувала продавщиця морозива біля величезних воріт, над якими дівчика прочитала „Зоопарк”.
Купивши собі два великі морозива та квиток, маленька „е” увійшла на загороджену територію. Було тут дезліч різних звірят. Та найбільше їй сподобався великий страус ЕМУ.
„От би друзям у селі показати, кого я тут бачила. Та як це зробити?” Аж тут запримітила дівчинка художника який сидів неподалік на траві і малював ЕТЮДИ.
- Намалюйте мене буль-ласка, -попросила дівчика, - та так, щоб усіх звірят видно було.
- Добре, з задоволенням, – відповів художник, і швиденько намалював ЕСКІЗ, а потім і цілу картину де посередині стояла маленька „е”, а за нею усі звірята які тільки були у зоопарку.
І лишень дівчинка задоволена картиною та прогулянкою зібралась повертатись додому як підійшов суворий дядько міліціонер.
- Дівчинко, а з ким ти сюди прийшла, де твої мама чи тато?
- Я сама, – тихенько відповіла маленька „е” і розповіла усю історію.
- Ходімо я тебе одвезу до батьків, тільки пообіцяй, що більше ніколи сама з дому не будеш утікати. Це дуже небезпечно.
Маленька „е” уже й сама це зрозуміла і спершу повернувшись додому вибачилась, перед мамою та татом за те, що обдурила їх і сама подалась у велике місто.
- Оце тобі буде урок! – сказав батько. – Ну і як тобі у місті?
- Гарно, але гарніш мого маленького села на світі не знайдеш!” - відповіла вона і вже ніколи більше з дому не утікала та мамі неправди не говорила.

читати