Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

Був чудовий літній день. Сонце загравало променями, намагаючись зазирнути під мої великі модні чорні окуляри. Але мені було зовсім не до чудового дня. Я йшла з роботи на зупинку, щоб поїхати додому. Йшла звичним шляхом, відганяючи клубок настирних гнітючих думок, що, немов бджолиний рій, гули у голові. Та й було від чого. Сьогодні весь день, від ранку, видавсь якимось капризним та невдалим. Напевно, прокинувшись, не ту ногу першою опустила з ліжка.

Ой, та що ж я знову про погане! Все, досить. Але де там. Увесь день від ранку був у мене перед очима і, як набридливий комар, нагадував кожну деталь. А все - наче дрібниці. Спочатку суперечка з чоловіком через те, хто поведе дитину в школу. (Міг би й він. Він же автівкою. Ну й що з того, що йому раніше потрібно на роботу. Все-таки погодився, повів, хоч і зціпивши зуби). Потім я півгодини чекала потрібного автобуса, а коли дочекалася, виявилося, що він їде іншим шляхом: ремонтні роботи.

На фірмі теж ніякого спокою. Лишень налаштувалася на роботу і, позбирала всі свої пегаси, щоб зробити дизайн унікальної обкладинки (я вже перед очима її бачила, залишалось тільки зробити), як у приміщенні вимкнули світло. І що ж робити, коли вся моя робота пов’язана з комп’ютером? Пішла прогулятися. Але й тене вдалося. За кілька хвилин менеджер Аня зателефонувала мені, що світло вже з’явилось, і пора повертатися на робоче місце. Довелося повертатися. А через 15 хвилин світло зникло знову. Я ще й зберегти файли не встигла. Ну й деньок!

 

У реальність мене повернув із кислих спогадів сигнал автобуса, що під’їхав надто близько до зупинки і дзеркалом ледь не зачепив мене. Чи це все капосний день?

Людей, звичайно, було, як оселедців у банці, але мене це вже не дивувало. Через кілька зупинок автобус став уже наполовину порожнім (небагато у нас людей живуть на околиці міста, як я), і, присівши на вільне місце, я знову перебирала в думках денні події. Автобус підстрибував на нерівній дорозі, й незабаром я вже ліниво поглядала на людей, котрі заходили у салон на зупинках. Мене таке заняття завжди забавляло. Цікаво спостерігати за людьми, зовсім незнайомими, і вгадувати з одягу, взуття, виразу обличчя та за іншими зовнішніми ознаками, хто ця людина і як вона живе.

На наступній зупинці зайшла старенька жіночка, чемно запитавши, чи можна з посвідченням. Почувши від водія крізь зуби „Можна”, попрямувала до мене на вільне місце. Сіла.

Чомусь вона мене зацікавила, і я взялась обдумувати та відгадувати, яким було її життя. „Жінці на вигляд років, напевно, 60-64. Від неї пахло давньою "Шехерезадою" чи, можливо, я помилялась, але було щось дуже схоже”.

- Чому ж я не залишилася з ним... – почула я раптом тихий голос. Це шепотіла моя сусідка, ота літня жінка. Та якось дивно шепотіла.

- Що ви кажете? – перепитала я від несподіванки.

- Чому ж я не залишилася з ним..., – знову ледь чутне запитання. Та, глянувши на жінку, я зрозуміла, що запитання було не до мене. Вона наче запитувала сама себе. А всіх інших, у тому числі мене, ніби не бачила.

Мені стало ніяково. До кого це вона говорить? Божевільна?

- Чому ж я не залишилася з ним... – і далі бурмотіла бабуся.

- І чому ж? – вирвалось у мене, сама не знаю як.

Жінка здригнулася, наче прокинувшись, і глянула на мене. Тепер вона вже бачила мене.

- Ви й справді хочете знати?

- Так, звичайно, якщо ви хочете поділитися, – відповіла я, зацікавившись цією незвичайною пасажиркою. Та й їхати мені було ще далеко, а за розмовою час, як відомо, минає швидше.

- Я розповім, можливо, так мені буде легше. І вам урок буде. Ви ще молода й красива, у вас все попереду. Деколи можна своїми ж руками поламати собі життя так, що вже й не склеїш. І до останніх днів жалкувати про помилку. Отож слухайте.

 

„ ... Мені було 16, коли я його зустріла, а йому - 20. Дитиною ще була, а закохалась, як доросла. Вперше у житті. Дмитро, так його звали, вже закінчив школу і був студентом. Готувався стати юристом. А познайомили нас наші спільні друзі на параді 1 травня, тоді такі паради ще були обов’язковими, гучними і веселими. І з того часу ми не розлучалися. Дмитро допомагав мені у всьому: в навчанні, у домашній роботі (я жила лише з мамою, і чоловічих рук не вистачало в хаті). Він мене, як кажуть, „на руках носив”. Усі подруги мені заздрили. А найбільше, Неля, найближча подруга, якій я довіряла всі таємниці наші із Дмитром стосунки.

Тривали наші взаємини аж п’ять років. Поки я не закінчила школу. Весь цей час Дмитро чекав, щоб після випускного освідчитись мені й одружитися. Зі мною він сам мені про це казав не раз. Усе вже наче вирішили. Я була щаслива і знала, що, звичайно, скажу "так". Уявляла цей день, а потім день весілля, а потім наше щасливе життя. Наче все, як на долоні й ніщо не зможе це змінити...

На жаль змінилось. А все - випадок. Наступного дня після випускного ми домовилися відсвяткувати закінчення школи разом із друзями – з Дмитровим товаришем Павлом і моєю подругою Нелею. Пішли в парк у нашому місті. Спочатку просто гуляли, а потім Павло витягнув із кишені пляшку горілки. Я тоді пила вперше. Алкоголь швидко наробив лиха. До мене нахилився Павло і прошепотів на вухо: „Неля зустрічалася з твоїм Дмитром. Вчора. Я сам бачив. Тільки не кажи, що це я тобі розповів”. Я оторопіла. Як? Мій Дмитро, якому я безмежно довіряла? Не може цього бути! Глянула у бік Дмитра. Він саме розмовляв із Нелею і щось там розповідав їй таке веселе, що вона не переставала сміятися. У мені закипала злоба та ревнощі.

Але нічого з’ясувати я не встигла. До нас підійшла група молодиків. Попросили закурити, а потім почали чіплятися до нас із Нелею. Звичайно, Дмитро з Павлом кинулися нас захищати, і почалася бійка. Я також поривалася влізти у колотнечу, даючи стусанів одному з бандитів, який гамселив мого Дмитра. Раптом щось блиснуло. „Ніж!” – майнуло в моїй голові. Мить- і Дмитро захитався й упав на коліна. А мене Неля схопила за руку і потягнула поділі від небезпечного місця. Не маючи сили опиратись, я бігла за нею, аж поки не побачили під’їзд мого будинку.

- Що ти, Нелю? Навіщо мене привела сюди? Там же Дмитро! Його поранено!

- Не хвилюйся, там є Петро. І бандити налякавшись що можуть убити людину, вже відступили, я бачила, коли ми бігли. А бути там нам не потрібно. Може, й міліція приїде. Нащо нам проблеми? Все буде добре.

- Так, може й справді. – вирішила я. А через кілька секунд, не втримавшись, запитала: – Нелю, скажи, ти зустрічалася з Дмитром?

Очі в подруги забігали, а повіки почали зрадливо сіпатись.

- Ні, що ти... Чому таке дивне питаєш?

- Та ні, нічого. Забудь.

Через внутрішню образу за ще не явну зраду я не хотіла повертатись у парк, щоб пересвідчитись, чи з Дмитром усе добре. Ми розійшлися по домівках. А вранці по місту прокотилась звістка що вночі у парку вбито хлопця. Це був мій Дмитро.

Я довго не могла отямитися, серйозно захворіла. Була наче у сні, мов божевільна. Петро згодом розповів, що моя „подруга” Неля таки справді зустрічалася з Дмитром. Вона витягнула його на побачення ніби для того, щоби поговорити про мене. А при зустрічі запропонувала йому залишити мене і зустрічатися з нею. Дмитро, звичайно, відмовився. Тоді Неля намовила знайомих хлопців, щоби вони побили Дмитра, а вона б потім ласкою, турботою і теплом привернула його до себе.

Цього я, зрозуміло, не могла спокійно спийняти. Мене поклали у лікарню на кілька місяців. А потім - повний провал у пам’яті. Після Дмитра я вже нікого не хотіла і не могла полюбити. Досі живу сама і картаю себе за те, що не залишилася з ним тоді у парку, не допомогла. Злість і підозри взяли гору над почуттями.

Чому ж я не залишилася з ним...”

Додому я летіла, мов на крилах. Прийшовши, обняла чоловіка так ніжно, як ще ніколи не обіймала.... .

Я чітко зрозуміла й оцінила все, що маю. І побачила, як необачно та нерозумно ми інколи дозволяємо дрібничкам проникнути у наше серце й отруїти його. А наслідки можуть бути трагічним

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери