Електронна бібліотека/Казки

Балада про Ганну КешБертольд Брехт
Для себе есеяВіктор Палинський
ВіршіМикола Істин
Стара пошта (новела)Віктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Старый новый мирАнна Катруша
Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
Завантажити

Жила собі якось на світі пташина. Ще маленькою випала вона з гнізда й відтоді вчилася виживати на білому світі сама. Щоби прогодуватися, поселилася біля дому одного чоловіка. Там завжди можна було знайти крихти хліба, а взимку зігрітися біля димаря.

Та одного зимового дня пташина довго шукала щось їстівне, та й заснула на гілочці. Так і замерзло її тільце й упало на поріг дому чоловіка. Прокинулася вона від тепла, що струменіло з усіх боків та зігрівало її. Розплющивши маленькі оченята, побачила, що лежить у руках чоловіка, які гріють її; на неї дивилися добрі очі, від подиху його було спокійно та тепло. Пташині стало дуже лячно та, водночас, дуже приємно, що про неї хтось піклується. Вона заспівала для свого рятівника. Але раптом, злякавшись, що стане полонянкою і не зможе вільно літати, куди захоче, тріпнула крильцями й полетіла. Запам’ятала лише сумні очі, які дивились їй услід.

Знову все залишилось, як і було: пташина жила на своїй гілочці, співала пісень, шукала крихти, котрі руки чоловіка щоранку залишали на підвіконні. Вона співала тепер лише для нього. Та сумно було пташині від того, що вже не відчуває тих м’яких та ніжних рук. І знову вона шукала причину, щоби потрапити до них. Але тільки зігрівалась, як страх втратити свободу гнав на холодну гілку.

Чоловік також чекав повернення маленького створіння, чекав, що пташина підлетить і присяде на простягнуту руку. Але вона не летіла. Наближалася, колувала, майже поруч, а присісти та підкоритися не могла.

Так і жили чоловік із пташкою. Ніби й поруч, а все ж таки окремо. Потрібні одне одному, але неспроможні зробити порух назустріч.



Партнери