Завантажити

Типово, ще поїзд не їде, а всі вже їдять,

хто що прихопив собі там, в придорожнім бістро

В моїй голові все ріденьким рядочком сидять

продавниці всіляких дрібниць в переході метро

Хоч і ні, не вони. Тільки крам їхній “все по гривні”

Дешеві оті запальнички, прозорі мов скельця,

котрі за своєю усекольоровістю рівні

в вечірньому чорному небі завислій веселці

Було те давно... Розповів мені мрійник-сусід,

ніби гноми зарили обабоки райдуги золото

Пройшовши півміста (дрібненькими кроками - світ),

дитинно, я так обпеклась від чужого холоду

Веселка розтала, а я опинилась ніде

Долаючи втому, обличчя людей невідомих,

котрі й не спитали “Куди ти? Чи хто тебе жде?”

Веселка розтала, а я поверталась додому

Сльозами й цілунками мама зустріла мене

(Пізніше вже всипала перцю, додавши “мушу”)

Як переконало турне, дива - то дурне,

тож сум, як борець сумо, придушував душу...

Тим часом і поїзд рушив.... А що, як у скрині

поблизу веселки не золото - дещо більше

Любов, до якої Бог мапу одній дав людині

і, віриш чи ні, немовби Ден Браун, код дав іншій

Ти лицар - сумного, я дама - веселого образу

До мене дійшло: ми можем дійти туди разом

Колись, чи ти бачив колись так близь її обриси:

веселчині сонячні пута та грозові стрази...

Коханий, ти... тут? Чи вже дременув у дрім?

Ну, добре, не буду будити. Нехай тобі сниться,

з фірмовим: “Бери свою постіль, лазарю, блін!”,

сьогоднішня наша сварливо-смішна провідниця...

читати