Електронна бібліотека/Проза

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

«Павло Архипович ніколи не любив зайвого світла. Саме тому для кабінету та спальні вибрав такі кімнати, де каштани затуляли йому все вікно. Нестерпний був чоловік. Нестерпний у своїй порядності та працьовитості – завжди вставав зранку і починав писати. Купи паперу нагромаджувалися на його столі, як потрібні, так і такі, що треба викинути. Потім снідав, читав до обіду, потім знову їв і займався домашніми справами або знову писав. Частенько, після обіду кудись виходив, і повертався з маленьким клуночком під пахвою – завжди насуплений і смурний. Тоді протягом кількох днів він працював понаднормово – часом засинав просто за столом. Потім робота скінчувалася і чоловік знову йшов невідомо куди і дуже скоро повертався, вже без пакуночка і значно веселіший. Звісно, що дружина Павла знала куди він постійно ходить, але на нашій кухні за десертом нічого не розповідала. Мій покійний чоловік (якого держава пам’ятала і неодмінно шанувала – за його заслуги перед державою, ми і отримали помешкання)на цій самій кухні розпитував його особисто, але той лише натякнув, що час від часу деякі спецслужби (я думаю, ви знаєте які, бо я в тому мало що розумію) просять його про певні послуги, пов’язані з експертизами творів літератури. Більше нічого дізнатися не вдавалося. Аж поки я, після смерті мого чоловіка неочікуванно з ним побачилася. Зустріч ця була випадковою, але, певно, так мало статися – я мала розповісти усе, кому потрібно, як робив це мій чоловік (я, правда, досвіду в цьому зовсім не маю, але менше з тим). Так от, переходячи сквер поблизу наших будинків, я помітила чоловіка своєї вірної подруги у дивній компанії – з моїм сусідом (говорять, він працював у службах, тільки не пам’ятаю яких саме – пам’ять почала зраджувати), Олексієм Григоровичем. Вони, захоплені розмовою, не помітили мене. А я скориставшись цим, перебігла на стежечку,відокремлену від основної доріжки височенькою стіною з рослин. Розмова якраз була в самому розпалі – двоє солідних мужчин прогулювалися парком, ніби нікуди не кваплячись і нічим не переймаючись, проте поспіх видавала конфедератка, яку мій сусід безперестанку крутив у руках.

- Я сподіваюся, ви нікому не розповідали про цей рукопис і, звісно, не знімали з нього копій?

- Ми, здається, домовлялися про правила. Чи буду я їх порушувати, ставлячи під загрозу свою сім’ю і власне благополуччя?! – голос письменника звучав глухо. Особливо активно не відповідав, ніби сподівався, що ця розмова сама зійде на ніц.

- Ви, здається, не надто задоволені нашою спільною роботою? – мовби читаючи думки, запитав Олексій.

- Вам здалося, – буркнув під носа Павло Архипович. –А що буде далі з книгами?

- Те ж саме, що і з їхніми авторами – вони впадуть у глибоку й широку ріку забуття, з якої їм ніколи не вибратися.

- Таке враження, ніби ви самі вночі почитуєте тих, кого топите у Стіксі. Давайте прощатися. Наступного разу, коли буду потрібен, повідомте трохи обережніше, ніж ви це робите зазвичай. Доброго здоров’я.

- І вам не хворіти, пане письменнику, – сусід видавив хрипкуватий смішок і пішов геть.

Після того я, звісно, забула про справи і повернулася додому. Вже підіймаючись сходами, я згадала про малого Олеся – сина Олексія Григоровича, який часто забігав на чай, особливо після смерті мого чоловіка. Сусід – той завжди пропадав на службі, матір сином не займалася – в неї були інші інтереси, тому хлопчик радо проводив час зі мною. Прожовуючи вівсяне печиво, ділився радістю: ” Сьогодні тато приніс додому нових книжок, переклеїв до них корінці і поставив на полицю, радісно всміхаючись і примовляючи : «Тут точно не найдуть». Нові запаси на полиці означали лише одне – тато знову ввечері буде читати щось цікаве: про зруйнування церкви або про маленьку пташку, яка хотіла літати, але її замкнули в клітці. Позавчора малий приніс мені «Капітал». Я відкрила його, а там виявилися вірші. Такі собі, анітрохи не зрозумілі. Але я це запам’ятала. Хлопець на радощах бовкнув, що таких книжок татко приніс ще з десяток. Мені було незрозуміло навіщо він це робив, але після того, як я сьогодні підслухала розмову, для мене все стало на свої місця. А якщо він і справді почитує ті книжки вночі, і, забираючи додому, таким чином рятує їх від «річки забуття»? Це все, звісно, лише мої кволі здогадк и, але, якщо й справді так, то, можливо, це зможе врятувати друга нашої благонадійної сім’ї від фатальних наслідків».

Жінка ще трохи покрутила в пальцях ручку, потім наважилася – поставила дату й підпис. Миттєво біля неї виник сержант, який заяву перечитав, заперечно похитав головою і змусив усе переписати, викласти за єдиним зразком – з прізвищами, посадами та адресами. На тому звична для працівників відділу процедура закінчилася, і до виходу пошкутильгала вже немолода жінка, охайно причесана та вдягнена по-старомодному, яка сьогодні здійснила подвиг, вартий, на її думку, як не панегірика, то принаймні сонета.

***

Старим під’їздом, продираючись крізь хмари сизого диму, які залишилися по ранковій «покурці», підіймалося кілька військових. Ішли нечутно, мовби в розвідку, вже на третьому поверсі тиснули на дзвінок, хрипкий і надламаний, намагаючись не розбудити сусідів, проте підняти на ноги власників квартири. Довго чекати не довелося – за дві хвилини двері рипнули, на секунду затрималися, і впустили неочікуваних гостей. За ними спостерігали у вічко, але добре, що ніхто з квартирантів цього не зауважив. Все було зрозуміло без слів: офіцери мовчки пройшли у вітальню, лишаючи по собі на підлозі брудні сліди – на вулиці розпочалася справжнісінька злива, майже потоп, і тому вийти чистеньким та сухеньким не вдасться нікому. Олексій Григорович приречено дивився на книги, іноді засмучено зиркав на сина, який нічого не розумів, проте заливався сльозами, і злякано на дружину, готову порвати його на шмаття. Як і було зазначено в заяві, під обкладинкою «Капітала» комфортно влаштувалися вірші одного українського поета, які дивом уціліли в цій чудесній країні блакитної мрії. Офіцер глянув іще кілька книг, швидше для годиться, кивнув іншим на вихід, потер своє гладенько вибрите підборіддя, і дав сім’ї дві хвилини. Різко розвернувся і вийшов слідом. Стояли так, мов між трьома одразу виросла як не стіна, то високий будинок, без вікон без дверей, крізь який ані пройти не можна, ані руку простягнути. Першою отямилася жінка. Розмазуючи по щоках сльози, вона кинулася до полиць, і ранячи руки об шкло, не намагаючись навіть відсунути його, витягала книги й кидала на підлогу. Потім стрибала по них, мовби водномить збожеволіла. І не спиняло ані тоскне скавучання єдиного сина, ані сильні руки чоловіка, які перехоплювали її і підіймали над землею. Вона, зависнувши в повітрі, смикалася всім тілом, намагаючись вивернутися, плювала на книги, хоча половина цих плювків осідала на нічній сорочці Олексія Григоровича, і сварилася. Дико сварилася, проклинаючи усе, на чому світ стоїть. Починала з Біблії, шпетячи кожну книгу, яку підкидав її запалений мозок. На Шевченкові нарешті увійшли офіцери, згребли дружину і вивели чоловіка з кімнати. Вже від дверей він озирнувся: жінка, ридаючи, незграбно підвернувши ноги, сиділа на підлозі, не зупиняючи свій нестримний потік прокльонів, малий, витираючи соплі, натягав на голову таткову конфедератку. В очах хлопчика горіло щось нове, незрозуміле й особливо болюче для батька, який намагався виховати сина якнайкраще. Цей погляд говорив щось, від чого стигла кров. Малий підібрав Шевченка, якого мати злостиво кинула услід процесії, і прошепотів слова матері, що недавно почув: «Чорт би їх взяв, ці книги, а найперше того клятого Шевченка…» Від тих слів батькові плечі упали, спина зігнулася, ніби кинули на неї важезний мішок, голова опустилася. Не говорячи ні до кого, змирившись зі своєю долею, він ступив за поріг…Аж поки всі світанкові гості не спустилися, вічко на дверях сусідки все чатувало і слідкувало. Як і багато інших вічок у брудних задимлених під’їздах…

 

 

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери