Завантажити

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього;
коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам'яні, — пам'ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.
Параска. .Боже мій, боже, яке тяжке нещастя!
Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише.
Герасим поворушився і спазматичне в себе потягнув воздух.
Підводьте, підводьте. Ніби позіхає, дрижить
Підводять Герасима, він ще потягнув у себе воздух і і витирає піт.
Параска (плаче). Старий, старий!
Герасим. Де я? (Спазми.)
Копач. Пийте воду. (Подає.)
Герасим п'є.
Що з вами? Що це ви вигадали?
Савка. Та годі, куме! Буде здоров'я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.
Копач. Які гроші?
Савка. Он гляньте, як нас обманили.
Копач. А-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?
Савка. П'ять тисяч...
Герасим (закльовується воздухом). Ой... ой!..
Копач. Бризкайте водою.
Бризкають. Герасим піднімається.
Та годі вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам'яна фигура... не я буду...
Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)
Завіса.
1890. Хутір Надеждовка

читати