Завантажити

табелю, так би мовити, суспільних гріхів — після панів, “що людям льготи не давали”. Третіми в цій ієрархії побачимо осіб духовного сану вкупі з “розумними филозопами”, до яких письменник теж немилосердний.
74. І всі розумні филозопи — тут цілком природне для давніх часів поєднання вчених і осіб духовного звання — поняття зливалися. Далі в строфі переплетені гріхи духовенства супроти доброчесності і “гріхи” вчених супроти традиційних уявлень про світ.
Крутопопи — перекручене на комічний лад протопопи (від грецького “протопапас” — старший батько) — старший духовний сан у православній церкві. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку XIX ст., коли осіб у такому званні стали звати протоієреями.
Та знали церков щоб одну — вираз треба розуміти не в тому значенні, що особи духовного сану не повинні займатися гріховними земними справами, а лише пильнувати церковні діла. Тут маються на увазі священнослужителі, які відходили від православної церкви до католицької. Україна, в першу чергу Правобережна, протягом століть служила ареною конфронтації православ'я і католицизму.
Ксьондзи до баб щоб не іржали — спочатку в І. Котляревського було “ченці”, потім замінено на “ксьондзи”. Вжитий письменником вираз широко побутував у народній творчості, в численних анекдотах, примовках, оповідках про гріховні діла ченців і попів. Так, у поемі М. Некрасова “Кому на Русі жити добре” священик, зустрівшись із мужиками і завівши розмову про їхнє зневажливе ставлення до духовенства, найперше дорікає, що вони обзивають попів “породою жереб'ячою”, складають “солоні приказки, Бридкі казки та співанки І всяку там хулу” (Некрасов М. О. Кому на Русі жити добре. — К., 1955. — С. 16). Для ксьондзів католицької церкви обов'язкова безшлюбність — целібат. У православній церкві целібату дотримується лише чорне духовенство (ченці) та вищі представники білого духовенства. Рядовий православний священик міг одружуватися, але в разі смерті дружини вдруге одружуватися не мав права.
75. Приданки — весільні гості з боку молодої, супроводжують її в господу молодого. В приданки беруть молодиць з сусідів і рідних молодої. Відома народна приказка: “Коня в позику не давай, а жінку в приданки не пускай”. Її зустрічаємо серед інших українських народних приказок, записаних І. Котляревським і переданих російському фольклористові І. Снєгірьову для включення до збірки “Русские в своих пословицах” (1831).
76. Найважливіша заповідь патріархальної народної моралі: батьком є повну владу над сином, але й повністю відповідає за нього. Ця заповідь знайшла вияв у народному прислів'ї, яке зустрічається далі в “Енеїді”: “Ледачий син — то батьків гріх” (V, 35).
78. Це “ярмаркова” строфа. Доба феодалізму : — доба стійких соціальних перегородок, жорсткої градації між соціальними верствами та всередині них. Маємо непоодинокі приклади того, як це відбилося в “Енеїді”. Один з них — перед нами. В пеклі, як і в земному житті, торговий люд розміщений по низхідній — від значніших до дрібніших. Першими в ряду названі власники крамниць, крамарі. В них предметом торгівлі були товари фабричного виробництва, як тоді говорили — крам. Яке місце займали крамниці в торгівлі, видно з того, що крамарям виділено мало не половину “ярмаркової” строфи — з десяти рядків чотири. За крамарями тісняться інші, які жили з торгівлі. І між ними градація низхідна, від перекупки до продавця збитню (див. далі). Слово “крамар” і замикає строфу, на цей раз у широкому значенні — торговці взагалі.
Аршин підборний — на аршин (відповідає 0,71 метра) міряли крам при продажу. Підборний, значить фальшивий, коротший від установленого зразка. Такий зразок десь виставляли на доступному місці. Хоч у продавця аршин, як і інші міри (гирі, кухлі, відра та ін.), мусив мати офіційне клеймо, уніфікація їх була важкою справою.
Перекупки — ті, хто перепродували закуплені в інших товари. Становили досить значний процент професійних ярмаркових торговців.
Шмаровоз — у первісному значенні: той, хто підмазує (шмарує) коломаззю колеса возів. Осі і втулки коліс робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також візників, їздових. На ярмарках вони розвозили за плату товари.
Міняйло — той, хто займається розміном грошей. У давні часи існував значний різнобій у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої грошової системи не було. Міняйло на ярмарку був обов'язковою і вельми помітною фігурою. Він виконував роль банку, міняючи за певну винагороду гроші на монету, потрібну для розрахунку, займався також іншими фінансовими операціями.
…ті, що фиги-миги возять — фиги-миги — бакалія, ласощі, витребеньки.
У словничку до третього видання “Енеїди” (1809) Іван Котляревський зазначив: “Фиги-миги — называется всякая греческая бакалея”. Люди з такими товарами мандрували на возі по селах та містах, продавали їх, а то й міняли на різну сільськогосподарську продукцію. Предметом продажу та обміну служили також лубочні картинки, книжки,

читати