
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
свого батька.
Попоївши всмак, Виговський велiв шляхтичевi лагодитись в дорогу. Вiз був простий, труський. Шляхтич поклав у вiз два кулi, а на кулi наклав соломи i переплiв їх зверху ликами. Виговський припрiг свого коня, а Олесиного привязав до воза ззаду. Шляхтич сiв за погонича, i вiз покотився швидко по втертiй лiсовiй дорозi до Києва.
Знов повився полiський бакаюватий шлях через яри та луки, через густi сосновi лiси. Сонце стало на вечiрньому прузi, як вони в'їхали в чимале село Микитяни. В кiнцi села стояв пусткою палац якогось дiдича; дiдич, очевидячки, був католик i мусив покинути свою маєтнiсть. В палацi всi вiкна були повибиванi, всi дверi повиламуванi, все добро рознесене. Олеся глянула на той палац, на те спустошення i їй стало важко на душi.
Не встигли вони в'їхати в село, як од корчми рушили до їх воза чоловiки i спинили конi, вхопивши за гнуздечки.
- А чого вам од нас треба, люди добрi? - спитав Виговський.
- А того треба, що вам не слiд сюди вертатись! - обiзвався понуро один чоловiк.
Селяни, вглядiвши вiз, на котрому їхали пани, почали сходитись i поставали кругом воза. Декотрi чоловiки вибiгли з дрючками. Олеся мовчки поглядала на ту громаду, i в неї в душi похололо.
- Отже ж, це яхнянський дiдич! Їй-богу вiн! Це вiн вертається з Польщi в своє село, - обiзвався один чоловiк.
- Та я не яхнянський дiдич! Я козак, я з козацької старшини! - крикнув сердито Виговський. - Поганяй далi, вiзниче!
- Ба, не поганяй-бо! Далi, пане, не поїдеш, а назад то, може, й вернешся, коли ще про тебе не довiдаються яхняни, твої давнi панщаннi, - промовив один чоловiк.
- Це давнiй яхнянський дiдич, а то його жiнка! А коли не вiн, то його брат, бо дуже скинувся на його, - промовив один дiд. - Не пускаймо його в Яхни! Їдь собi, пане, назад до Польщi, коли тобi шкода своєї голови.
- Що це вам прийшло на думку, що я яхнянський дiдич? Дивiться, на менi козацький жупан, козацька шапка! Чого це ви до мене причепилися?
- А чи то ж велика труднацiя надягти на себе козацький убiр та й проскочити в Яхни? Бог тебе знає! Повертай назад! Гетьман Богдан погано вчинив, що умовився з королем повертати католицьких панiв в маєтностi i запрягати людей до панщини, - гомонiв старий дiд.
- Та тепер вже не польський король панує на Українi, а московський цар, бо гетьман i козаки присягли на пiдданство царевi, а цар вже не дозволить вертатись католицьким панам в їх села та палаци на Українi, - обiзвався Виговський.
- А Бог його святий знаєi Ми про це нiчого не чули, нiчого не знаємо, а тiльки знаємо про те, що польськi пани повертаються з Польщi i неволять людей, силують робити панщину, - промовив дiд.
- Та бреше вiн, оцей пан! Це вiн хоче вибрехатись! Це той, коли чули, люди добрi, що, було, за своїми панщанними людьми ходить на полi з рушницею та неслухняних пiдстрелює кулями, їй же богу, вiн! Дрючками його! дрючками! Не ймiть йому вiри! - гукав один здоровий чолов'яга, очевидячки, завзятий ворог панiв. - Повертай назад, вражий сину, з своєю панiєю, бо тут тобi буде й кiнець! Бач, яких баских коней веде з Варшави! А скiльки начiпляв на себе зодота!
I чолов'яга замахнувся на Виговського товстим дрючком. Олеся сидiла нi жива нi мертза. Вона стала жовта, як вiск,
- Оце яка напасть трапилась менi в дорозi! Мене жде в Чигиринi гетьман, а тут тобi на!.. Люди добрi, везiть мене до священика! Священик вам скаже, що я за людина, - сказав Виговський.
- То й повезiм! - обiзвався один дiд, очевидячки, здатливий i не лихий чоловiк.
Шляхтич погнав конi до двору священика, за возом рушила громада з дрючками. На щастя Виговського, батюшка й справдi вгадав, що Виговський з козацької старшини. Виговський сказав йому, хто вiн такий. Батюшка вернувся в хату, накинув єпiтрахиль, взяв в руки хрест, вийшов з хати i стрiв Виговського як значну особу, на порозi хати. Громада поздiймала шапки. Виговський i Олеся поцiлували хреста i батюшку в руку.
- Еге, високоповажний генеральний писарю, нашi хлопи, нетямущi полiщуки, вважали тебе за католика дiдича i стрiли тебе як ворога? - промовив батюшка.
- Так, це правда, панотче! Трохи не почастували отими дреколiями, а менi не пойняли вiри, що я козак. Запевнiть їх, панотче, що ви бачили мене не раз в Києвi, бо й ви менi щось на примiтi, - сказав Виговський.
- Прошу ж до моєї хати! - прохав батюшка. Олеся так i шугнула в дверi, неначе спасаючись од наглої смертi; за нею слiдком вступив в сiни i Виговський. Вона вбiгла в свiтлицю i, сливе непритомна, не сiла, а впала на стiлець. Батюшка оповiстив громадi, хто був приїжджий козак. Громада, похиливши голови, рушила з двору.
Переночувавши в тiснiй простiй хатi сiльського панотця, Виговський з Олесею доїхали потiм без пригод до Києва i заїхали до двору тiтки Якилини Павловської. Павловська вибiгла в двiр i зараз догадалась про все. Вона була рада цьому випадковi, як своєму щастю.
- Еге, це ви вдвох виїхали з Мокран? Я вгадую, що не Христофор Стеткевич
Останні події
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
- 06.05.2025|15:24«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
- 06.05.2025|15:20Помер Валерій Шевчук
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні