
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
сенатори, а Виговський та Олеся тепер найвищi особи на Українi. Обоє вони стали ласкавiшi до Якилини Павловської, вiтали її ласкаво, були ввiчливi до неї i просили, щоб Олеся прибула до їх на обiд другого дня. Вернувшись додому, Якилина Павловська розказала Олесi, як її привiтно прийняли обоє Любецькi. Олеся засмiялась.
- Тепер вони заспiвали iншої й веселiшої, заспiває iншої i мiй старий дядько Христофор Стеткевич, котрий колись ставав дибки проти мого шлюбу з Виговським, - сказала Олеся.
Другого дня, прибравшись i причепурившись, Якилина й Олеся поїхали на обiд до Любецьких. Там вони застали i Суходольську. I Любецькi, й Суходольська стали неначе iншi люди. Зовсiм не тi, що були переднiше. Не тiльки не було в їх зневаги, але вони тупцяли коло Олесi, поздоровляли, цiлували i не знали де й посадити. Олеся держала себе спокiйно, але її очi виявляли ледве примiтну насмiшкуватiсть. За столом Олесю посадили на першому мiсцi; Любецька сiла по один бiк вiд Олесi, а князь - по другий.
- Ну, тепер, моя кохана Олесю, хоч будеш замужем за козаком, але ти перша особа на Українi мiж усiма козачками, - говорив Любецький. - Тiльки пам'ятай, серце Олесю, що ти тепер маєш силу мiж козацькою старшиною, можеш мати вплив на гетьмана i на козацьку старшину. Не забувай, що ти родом шляхтянка й князiвна по матерi. Вже там як знаєш, хитро та мудро, по-жiноцьки, встоюй за право шляхти як української, православної й католицької, так i польської. Не забувай i про Польщу, бо хоч гетьман Богдан i оддав Україну Москвi, але Польща ще стоїть, ще не впала i буде сутнiти, доки суду-вiку. I нехай вона стоїть i процвiтає, бо ми звiдтiль добули собi шляхетськi й панщаннi привiлеї i вищу просвiтнiсть.
- Добре, добре, князю! - обiзвалась Олеся, хоч вона й почувала в душi, що нездатна по своїй вдачi втручуватись в полiтичнi справи i заправляти ними, бо любила бiльше домове й сiм'єве життя.
- Намовляй i настренчуй, серце Олесю, Виговського, як тобi радить князь, - додала й собi Любецька, подаючи Олесi кубок чудового меду пiсля останньої потрави.
Помирившись з Олесею за обiдом, Любецькi знов обцiлували Олесю i в уста, i в щоки i розпрощались з нею.
- Тобi, серце Олесю, треба ще поїхати в Мокрани до опiкуна, попросити в його вибачення. Все-таки вiн твiй опiкун i доводитися тобi дядьком, - сказав Любецький на прощаннi.
- Думаю поїхати оце завтра, - сказала Олеся. I вона другого дня поїхала в Мокрани з своєю тiткою Якилйною та з її двома дочками.
Приїхали вони в Мокрани. Старий Христофор не сподiвався їх до себе в гостi i був дуже здивований.
- Я думав, що ти, Олесю, вже давно живеш в Чигиринi, - промовив Христофор ласкаво й привiтно.
- Нi, мiй дорогий дядьку! Я довго слабiла, а потiм завагонiла i породила сина. Родиво було важке. В Чигиринi я ще й досi не була. Так якось менi не поталанило в цьому, як i в сватаннi Виговського. Мiй гетьман хоче, щоб я в'їхала в Чигирин з пишнiстю, вартою високої особи, вартою гетьманшi, - сказала Олеся.
- Ото вiн правду каже. Коли ти гетьманша, то повинна в'їхати в Чигирин з парадом i з пишнiстю. Але ти не маєш доброго екiпажа: твiй, ще батькiвський, старий, старомодний. Бери нашу нову французьку, парадову карету, бо парад для високої особи має велику вартiсть, i їдь до Чигирина з пишнiстю, а ти тепер висока особа.
Олеся поцiлувала Христофора в руку. Карета була помальована зеленою фарбою i позолочена на рубчиках. В каретi було двоє дверець з вiкнами.
- Окрiм того, - говорив старий Стеткевич, - не годиться тобi їхати самiй: треба, щоб за тобою тягся поїзд, як за королевою. Я не поїду, бо я старий, та й не думаю приставати до козацької верстви, як пристав Юрiй Немирич й iншi українськi шляхтичi. Вiзьми з собою тiтку Якилину Павловську та родичок: Лговську, Подарицьку й iнших. Нехай їде з тобою i оця Павлина. Це буде нiби твiй кортеж i двiрський штат.
- Ой яка я рада, що поїду до Чигирина! - аж крикнула Павлина Рудницька. - Ото надивлюсь на людей i побачу свiта!
Вона встала i поцiлувала в руку Христофора Стсткевича. В неї таки майнула думка, що вона там знайде собi жениха мiж козаками.
- Та пам'ятай, Олесю, що ти шляхтянка! - говорив далi дядько. - Встоюй перед Виговським, перед козацькою старшиною за шляхту, за її привiлеї. Не забувай i про Польщу. Ти любиш Польщу. Все, що наша давня шляхта добула собi i в привiлеях, i в просвiтностi, все те прийшло до неї з Польщi. I коли я дiстав просвiтнiсть, добувся розумом до вольних просвiтних соцiнiанських i кальвiнських думок, то все те дiстав з Європи, але дiстав через Польщу, бо Польща не зачиняла дверей для цього всього, а Москва зачинить i нiякого свiта не пустить i з Польщi, i з-за границi; тодi темрява вкриє Україну.
- Добре, дядю, добре! - сказала Олеся, але її думки вертiлись не коло просвiтаостi Європи та Польщi, а коло французької карети та уборiв. Вона вже гадала в думцi, яку собi французьку сукню пошити для парадного в'їзду в Чигирин, щоб вразити жiнок козацьких старшин,
Останні події
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка
- 06.05.2025|15:24«Читаємо ложками»: у Луцьку відбудеться перша зустріч літературно-гастрономічного клубу
- 06.05.2025|15:20Помер Валерій Шевчук
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша