Завантажити

тiльки порада, так... тим часом... Як дiло пiде в нас на лад, тодi ми зберемо й правдиву козацьку раду i оповiстимо цю пропозицiю од короля та польського сенату, - промовив Виговський.
Гетьман став посеред свiтлицi за столом. Кругом стола стала в коло козацька старшина. Пан Беньовський виступив перед колом i почав висловлювати польську пропозицiю в ораторськiй промовi.
- Найвища сутнота, отець наш небесний, що створив небо i землю, ще в раю дав велику заповiдь нашому праотцевi Адамовi i нашiй праматерi Євi, а через їх i всiм людям заповiдав любитися i жити в згодi. Усi ми дiти нашого одного праотця, ми всi брати. В раю не було нi католика, нi православного. I в нас колись був рай i на Українi, i в Польщi; жили ми колись в згодi по-братерськи, любилися, мирилися i лиха не знали. Не зазнали ми нiякої сварки, нi бiйки, бо ми побратались, як рiвнi з рiвними, вольнi з вольними.
- Ясновельможний пане, кажеш правду, - обiзвався Павло Тетеря.
- Свята правда! - сказав гетьман.
- Це, певно, було тодi, як єзуїти поробили з наших українських панiв перевертнiв-католикiв, - промовив Сомко насмiшкувато.
- От ви менi й перебили промову, - сказав Беньовський. - Ворог людських душ, чорт проклятий, зумисне пiдвiв нас, пiдбив на сварки на нашу погибель. Вдаривши себе в перси, пiзнаймо свої грiхи i простiмо однi другим нашi обопiльнi провини. Забудьмо про давнi сварки та змагання i знов зiйдемось докупи i будемо жити в згодi, як жив наш праотець Адам в раю з нашою праматiр'ю Євою. Гетьман Богдан недобре дiло вчинив, одiрвавши Україну од Польщi. Забудьмо про Богданове дiло, вимажмо його з карток нашої iсторiї, з козацьких чорних лiтописiв.
- Ну, пане Беньовський! Що написано пером, того не вивезеш i волом, - обiзвався Цюцюра.
- Я прибув до вас, гетьмане й старшино, з пропозицiєю од найяснiшого нашого короля прилучити Україну до Польщi. Приставайте до Польщi, як рiвнi до рiвних, вольнi до вольних. I нам без вас погано, i вам без нас недобре; i поляки були виннi, i козаки не без грiхiв та помилок, - говорив далi Беньовський. - Найяснiший наш король, наш правдивий отець, простить i вибачить козакам їх провини, їх помилки, а значнiй старшинi дасть право шляхетства, зрiвняє їх в привiлеях з польською шляхтою.
- А чи не стане часом наша тiнь довша, як станемо шляхтичами? - не втерпiв Носач, щоб не пожартувати.
- Я думаю, що шляхта повинна бути в усякiй державi, повинна бути i в нас, - сказав Юрiй Немирич. - Козацька старшина повинна мати шляхетськi привiлеї, бо вона здобула їх мечем i на дiлi вже їх i має. Я пристаю, i вся православна шляхта охоче пристане зо мною до Польщi, як до держави багато бiльше просвiченої, нiж Москва, держави пiдхожої до укладу життя козацького.
- Пан Немирич говорить правду, - сказав Данило Виговський.
- Отже ж, ви все менi перебиваєте, - почав говорити пан Беньовський. - Я посланий од короля до вас, як та Ноєва голубка до ковчега, i принiс вам, козакам, масличну гiлку миру i згоди з Польщею. Розривайте з Москвою i пiдхиляйтесь знов пiд мiцну руку найяснiшого польського короля, нашого й вашого природженого отця й добродiя.
Декотрi з полковникiв загомонiли, зачувши таку пропозицiю Беньовського. В свiтлицi пiднявся гомiн. Однi не хотiли слухати далi тiєї пропозицiї, другi спиняли їх, щоб вони не перебаранчали говорити далi пановi Беньовському. Палкий Сомко, палкий Носач повиймали шаблi з пiхов i почали ними махати.
- Не хочемо цього далi й слухати! Не пристаємо на таку пропозицiю! Не треба нам польського короля! Вiн напустить на Україну польської та католицької споляченої української шляхти, нашле єзуїтiв! Знов будуть повертати народ на католицтво! Знов будуть сполячувати українську шляхту!
- Чи не отаку масличну гiлку ви нам принесли, ясновельможний пане? - сказав Сомко, показуючи йому свою шаблю.
- Неправда! Не меч, а мир приносить нам ясновельможний пан Беньовський. До Польщi! до Польщi! до з'єднання з Польщею! - крикнув Павло Тетеря.
- Не буде цього нiколи! Нам не треба шляхти! Ми всi тепер тут рiвнi: i шляхтичi, й козаки, й мужики, - говорив Остап Золотаренко.
- Згода! Годi! Не галасуйте! Подумайте, погадайте, а потiм скажете свою гадку. Це ж тiльки пропозицiя найяснiшого короля, а до самого дiла ще не близький свiт, ще буде добра промашка, - говорив гетьман, заспокоюючи старшину. - Вкладiть шаблi в пiхви! Ми ображаємо посланця найяснiшого короля. Посланець - особа освячена. Ш-ша!
- Я тiльки принiс вам пропозицiю про згоду! Нехай буде мир мiж нами на землi, як на небi мiж херувимами та серафимами! - заспокоював козакiв Беньовський. - Чи є ж що в свiтi кращого, як мир та згода, коли братерськi народи живуть в згодi, як рiвнi брати? Хіба ж ми не брати i тiлом, i духом? Хiба ж ми не дiти отця небесного? Хiба ж ми не близькi до других? Наш отець, польський король, не понехтує тими, котрi покаються перед ним i пiдхиляться пiд його руку. I ми будемо жити в згодi. Знов буде рай на Українi.
- Ми вже знаємо тепер

читати