
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Повість-казка / переклад з польської Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2019. – 128 ст.
https://urbino.com.ua/p1076192699-lopushane-pole.html
Кротя
Коли Магдина сестра повернулася з лікарні, але Магда не вийшла, як звичайно, на подвір’я зі скакалкою, стало зрозуміло, що операція не вдалася.
Ще місяць тому, у день, коли робили операцію, усі дівчатка з подвір’я сиділи на лавці, стиснувши кулачки, і не розтискали їх навіть тоді, коли з гілки здоровенної старої верби падала велика жирна гусениця й м’яко приземлялася на коліна чи плечі. Дівчаток на лавці було небагато, лише п’ятеро, а якби Магдина сестра прозріла, їх стало б уже шестеро, шестеро, щоб бавитися в піжмурки, у принцес та багато чого іншого.
Коли до сірого триповерхового будинку під’їхала машина швидкої допомоги, і звідти по черзі вийшли Магдина мама, Магда й жінка в білому халаті, яка вела за руку Магдину сестру, навіть Найсміливіша не наважилася підійти й запитати, чи все гаразд. Бо Магдина мама виглядала так, наче мала от-от розплакатися, а Магда не вийшла на подвір’я, хоча годинник Найменшої показував рівно п’яту годину.
У понеділок Магда не прийшла до школи, а до вчительки природознавства хтось подзвонив просто на уроці, і вона відповіла на дзвінок, чого раніше ніколи не траплялося.
– Пані вчителько… – почала Найсміливіша.
– Скажіть, пані вчителько… – перебив її Найгрубший, який поступово перетворювався на цілком нормального.
Учителька заховала телефон до торбинки й глянула на дітей.
– Магда не прийде сьогодні до школи, – повідомила вона. – Як ви вже знаєте, її сестра повернулася з лікарні й не може залишатися сама.
Класом прокотився гомін. Учителька жестом закликала до тиші.
– Магдина сестра незряча, – мовила вона так, наче ніхто не знав. – І щойно вчиться ходити помешканням.
– Теж мені! – озвався Наймудріший. – Незрячі простягають уперед руки й відчувають, коли наштовхуються на перешкоду.
Учителька звела догори брови.
– Справді? – спитала вона якимсь дивним тоном. – А ходи-но сюди, усезнайку.
Кілька учнів пирхнули від сміху, а Наймудріший густо почервонів. Учителька відкрила торбинку й дістала звідти картатий шарфик. Підкликала Наймудрішого, і той неохоче підійшов до столу.
– А тепер побачимо, – мовила вчителька, зав’язуючи очі Наймудрішому так ретельно й міцно, аби щонайменший промінчик світла не дістався ззовні. А тоді провела його на середину класу.
– Підійди до дошки, – наказала вона, і Наймудріший попрямував до акваріума.
Усі діти голосно засміялися, але вчителька їх утишила.
– Там акваріум, – сказала вона. – А дошка в іншому місці.
І Наймудріший пішов до вчительського столу. Дорогою зачепився об рюкзак Найгрубшого – і простягнувся на підлозі. Учителька допомогла йому підвестися й провела туди, де він мав би опинитися.
– Дошка ось тут, – пояснила.
Обличчя Наймудрішого почервоніло, як клітинки на шарфику.
– А тепер витри її, – попрохала вчителька.
Після тривалих пошуків Наймудріший нарешті намацав губку, але при цьому весь забруднився крейдою.
– Може, ще хтось хоче спробувати? – запитала вчителька, а Наймудріший з помітним полегшенням повернувся на місце.
Спробували всі по черзі, доки не задзеленчав дзвінок.
– Перерва, – оголосила вчителька, проте ніхто не рушив з місця. – Перерва, – повторила вона, але ворухнулася хіба що Цифра під столиком з акваріумом.
– Пані вчителько! – Найсміливіша підійшла до столу. – І так на все життя?
– Так, – відповіла вчителька й вийшла із класу.
Останні події
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus