Завантажити

коралів хоть половину, бо не така ж, гадаю, пані дукеня дурна, щоб ото все вам тільки присилать.
- Всі твої будуть, доцю,- заспокоїла її Тереза,- та хай уже я день чи два на шиї поношу, то ж буде серцеві утіха яка!
- Ще більша буде втіха,- сказав паж,- як вив'яжу я щось із сього клунка тут у мене убір із щонайкращого сукна, що губернатор один тільки раз, на полювання йдучи, вдягав, а тепер посилає панні Санчиці.
- Дай йому, Боже, тисячу літ віку! - гукнула Санчика.- А другу чи й третю тисячу тому, що привіз!
Тим часом Тереза вийшла на вулицю з листами в руках і коралями на шиї,- так у ті листи тарабанила, ніби то бубон був; як побачила, що їй назустріч парох із Самсоном Карраском іде, заговорила, пританцьовуючи
- Ниньки вже й ми, Богові дяка, не в бідних родичах ходим! Гу-береньку маєм! Ану ж попадись мені тепер Шляхтянка яка мальована, чи не втру я їй носа!
- Що таке, Терезо Панса Що се за дурниці, що то в вас за листи
- І ніякі вам не дурниці, а листи осьдечки-о од дукень та од губернаторів, а на шиї коралі, пацьорочки золотенькі, а сама я - губернаторша!
- Таке говорите, що Бог вас хіба розбере, а ми ні.
- Самі гляньте,- сказала Тереза.
І подала їм листи. Парох зачитав їх уголос, щоб і Самсон почув; ба-каляр поглянув на панотця, а панотець на бакаляра, дивуючись прочитаному; врешті Самсон Карраско спитав, хто тії листи привіз. Тереза запросила їх до своєї хати, щоб на посланця глянути - там такий панич, як гвоздик, привіз їй іще й дорожчого гостинця. Парох зняв їй коралі з шиї, туди-сюди глянув справжні! Здивувався ще більше та й каже
- Клянусь рясою, що в мене на хребті, не знаю вже, що думати й що казати про ті листі і дарунки з одного боку бачу і руками чую - правдиві коралі; а з другого боку читаю, що дукиня просить їй жолудів прислати два десятки.
- Оце вже справді - розбери та й знову склади! - сказав на те Карраско.- Ну ходім, подивимось на подавця сієї цидули; може, од нього довідаємось чогось певного про цю замороку.
Та й пішли утрьох до Терезиного дому. Там уже паж завдавав коню своєму оброку, а Санчика кришила сало гостеві на яєшню - дуже він припав до вподоби хазяям і поставою своєю, і строєм. Усі чемненько привіталися навзаєм; тоді Самсон спитав у пажа, що там чути за Дон Кіхота і за Санча, бо хоть і читали ми, каже, листи од Санча та Дукині, то все-таки сумніваємось - чи справді Санчо губернатором став, та ще й над островом адже всі (чи майже всі) острови на Середземнім морі належать його величності королю. На те паж відповів - Що пан Санчо Панса став губернатором, у тім жадного не може бути сумніву, а чи вже над островом, чи ні, того не скажу; досить, що в [567] тій місцевості живе більше як тисяча душ. А щодо жолудів, то мушу вам сказати, що пані моя дукиня така проста, така скромна може не тільки у селянки жолудів попрохати, а й до сусідки по гребінця послати. Щоб ви, ваші милості, знали - арагонські дами, хоть би й найзначні-шого роду, не такі церемонні та бундючні, як кастільські, і до людей ставляться по-простому.
На цю розмову нагодилась Санчика - внесла яєць повну пелену і спитала в пажа
- А скажіть, паночку, які ногавиці мій панотець носить, відколи губернатором став з пишними бганками вгорі, чи як
- Я щось не придивився,- відповів паж,- мабуть, що такі.
- Ой Божечку ж мій! - гукнула Санчика.- От би побачити татка в таких плюндрах! Воно мені од самої колиски снилось, щоб на таткові такі ногавиці були!
- Дасть Бог, ще й не те ваша милость побачить,- сказав паж.- Як він іще місяців зо два поурядує, то їздитиме з заслоною од сонця на виду.
Парох із бакаляром помітили, правда, що паж говорив не без глузів, але ж ті пишні коралі та вбрання мисливське, прислане Санчом (Тереза вже їм показала), свідчили про щось інше; проте вони посміялися-таки з дівочих забаганок, а тут іще й Тереза
- Панотченьку,- каже,- може, там хто їхатиме в Мадрід чи в То-ледо, то нехай купе мені оті робронти пишні да розкішні, по самій моді і щонайліпші, бо мушу губернаторство мужеве шанувати, як умію, та й кариту хай достануть, бо, хоть не дуже й хотілось, до двору доведеться їхати уже ж, мавши мужа-губернатора, мене на теє стане.
- Ще й як, мамо, стане! - раділа Санчика.- От якби-то вже не завтра, а сьогодні, щоб люди бачили, як я з паньматкою в кариті їду, а вони хай що-хотя кажуть «Дивіться, мовляв, на нашу часниківну, як вона в кариті розсілася та розляглася, наче та папиха римська!» Так вони ж грязь топтатимуть, а мої ноги в сухому! А всім огудникам та осудникам - сіль та перчина! Аби мені тепло, нехай кажуть «пекло»... Добре я, мамцю, кажу
- Ти доню, говориш, як у дзвони дзвониш! - відказала Тереза.- Таке добро, іще й більше, чоловік мій славний уже давно напроврочив. Ось уздивишся, дитино, він не то що, а і в грапині мене виведе тут, мовляв, аби почин, а там уже буде викший чин. Каже, було, твій тато (а він не тільки тобі, а всім приказкам батько) дають корівку - біжи по верівку; дають губернаторство - хапай, дають грабство - грабастай! Манять тебе гостинчиком, а ти його в тайстру! А

читати