Електронна бібліотека/Поезія

Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Завантажити

***

Вслухатися в моторошні звуки

сирен тривог повітряних, які завивають

так немов з пащ вовків,

що на місяць уповні виють.

Дивитися як цвіте

весною нареченою в платті білому не вишня,

а війни дерево вогняне

розпускається багатоповерхівок вище.

Укотре переконуватися що Шевченкові вірші

і через століття тримають шви.

А полтавська поема Пушкіна

як відлуння російських пушок.

Зайвий раз перелічувати які

в держав є погані звички,

і одна з найгірших –

нападати на інших.

І що це не мудро коли мир лиш проміжок,

для наступного покоління кроку

від війни

до війни,

картини баталій яких висять в музеях історії,

і вдивляючись в них, часи не змінюють свої настрої..

Просто обороняти добра побудови,

та оберігати паростки життя в гармоніях розмови,

і просунутих політичних домовленостей

як і недомовок,

виявляється замало.

Ми маємо

ставати поетично-прекраснішими,

ідеало-вишуканішими,

аби розірвати ворожнечі замкнене коло,

і перетворити світ

на щастя всесвіт

в собі і навколо…

 

 

***

Сьогодні моя доба чергування,
охороняю наше поле,
яке зігрітою ріллею посміхається весні,
наді мною залізними птахами пролітають літаки,
придивляюся чи не летить ворожий,
та чи не приземляються непрохані гості з парашутами,
зі-мною друг пес,
телефоную дружині,
питаю як вона там з дочкою,
відповідає що сидять в бомбосховищі,
чекають на відбій повітряної тривоги,
а взагалі, для того аби не було війн,
більше за кулі треба виготовляти
мирні продукти культури,
і поезія еволюції всещастя
є моя головна позиція,
тому захищаю конструкцію держави
в основному – добропоетичну!

 

 

 

***

Поезіє вседобра не мовчи
через те що війна кричить,
віршосяйні світи і всесвіти
ваше небо не затулити,
яке з тонких матерій в душі як вищість
висотою з вічність,
бо із метою всещастя
ви – наступні всесвіття,
і якби люди увірували у вірші добрі,
і політика з економікою покладались би на гуманну літературу більше,
то суспільні устрої й настрої планетарно ставали б добродіями,
і життя земне знецінювалось би смертю менше,
і в цьому істинна поетичноцентричність,
що здатна перетворювати все на щастяпрекрасність,
яку довелося захищати ще на підступах,
на перших поверхах культур,
і хочеться сподіватись що все це заради росту
людей і літератур...

 

 

 

***

Зажди друже хоч у відображеннях,

з другого боку місяця зайди,

лиш не підставляй голову

під сокиру часу несприятливого,

обходь чорні діри обнулень,

чуттєвість надій обчисть від обледенінь,

знаходь інший вихід

аж за безвихідним,

і навіть якщо не запросять на бенкет нобелівський,

а в росах в зоні своїй чорнобильській,

поглянь – затяглись рани,

і картини життя виходять за рами,

у Бога зорі з планетами днями новими родять,

часи наступні пори приводять,

в яких облітатимеш красоти світу

атомами споглядань,

приєднаєшся доторками до сходу вдосвіта

мережею насолод-сподобань,

а колись, мрії, що долетять в словах, –

світитимуть Всесвітами,

і зможуть бути на веслах,

і на ноги встати,

але зараз спуститися маєш нижче

де підтворче,

в копальні, щоб видобувати

енергію із пластів буття,

для побудов і злетів

майбутнього змістів,

дивись, он – для кроків роки,

і є сила в руках,

а потому –

скидати обвуглені роби просякнуті потом,

і вдягатись у білість весен

в їх розквіт сенсів,

в облюбованість

і в обновленість

всещасть

всесвіть…

 

 

 

 

***

Не погоджуся щоби література зростала кущем,

невисокість, видану за хмарочоси рукописів стоси, словозасвищу.

Несмаком не вкину

у ментальну корзину

бліду поганку твору

як отруйний

гриб.

Не плескатиму декламуванням безмовних риб.

Хочу творооновлюватися!

А значить відмовлюся

клонувати за клавіатурою посередність,

котру моніторить пересічність.

Опротестую – щоби для сміттєслова

за урну слугувала голова.

Краще уже попри розпачі й рани,

від літературних революцій та листків вирваних,

стомленими, томів гори перегорнути,

і переосмислення перезавантажити,

заради радості

і сили словесності,

милого майбутнього

творчого всесвітнього…

Прагну – росту словесного дерева

висотою в дива,

перетворення сіл і міст

в поетичний зміст,

злету творів

до інших планет,

проростання ними

всесвітами новими…

А як забракне у людословного людства потуги віри,

то візьмімо, віршовані, собі за повірених

з іще невідомих, в майбутньому прийдених,

з-за меж і можливостей, з дружніх світодомів

інопланетян, і богів…

Душетілословами живімо,

творенням доброщастявсеможливіймо…

 

 

 

***

Всесвіт росте нами

так як ми підростаємо

із часто нерозсудливих дітей,

на добром освічених філософів до вищих матерій,

і розуміємо що мало із тварини

еволюціонувати в людину,

і треба душею надалі рости,

перевтілюватися і дальше йти…

 

 

 

***

Важко душі крилатій штовхатися в юрбі
і крутитися лабіринтом в цивілізації грубій,
тому чимало поразок внизу,
і так багато поетичних польотів,
коли вона з тяжінь роззувалася,
і в світах ідей засівала
ідеали серед тамтешніх полів,
для усіх і усього.
Але має повертатися до земного,
допоки тут її гніздо віршоване
рукописно-паперове та електронне,
і крила її ростуть
з плоті земної до всесвітнього зросту...

 

 

 

***

Треба й так жити,

як коней сідлати або стриножити,

оселятись на законотворчих полях,

розкладатись з життями, на їхніх правах,

обживатись будинко-країнами,

рухатись колесами цивілізаційними,

тільки не розчинитись у всьому цьому занадто,

та не стати залежно-відміряними від і до.

Якщо ж жити просто,

у світі природи, то

Сказати по совісті :

тілесна музика –

миті позика,

для володарів тимчасовості.

І навіть обравши собі сто спасителів,

зі стами садами райських просторів,

зайдете не далі примарних світів,

де духи зів’ялих квітів.

Бо не зводиться все до повторень,

одних лиш повернень,

до закону

в одному.

Тому розширюю віршами

країни межі,

проектую в словесних клітинах душі

всесвіти наступні і інші…

 

 

 

***

Хочу щоби наступний всесвіт був інакшим,

бо я не за диктатуру законів,

та проти пресу технологій,

не підкорюся будь-яким утискам і примусам,

не піддамся владі над особистістю

як тілесно так і душевно,

маніпуляції з цифрових накопичень не прийму за критерії,

хочу всесвітів з розквітами істин

в якості ідеалів існування

зі свободи добра

його всеможливості і всещастя всесвіття

форм і змістів матерій

від людських милих мікроповторень планетарних

Земних

до макророзмахів всесвіть,

бо навіть Бог розвів розмаїття у всесвіті

в тому числі і нас,

але його накатані планети – нашвидкуруч,

навмання:

може десь пощастить,

тимчасовість,

чернетка, у якій мої віршовані нотатки

про вдосконалення свободи ідеалів в істинах,

які пишу про себе, до Нього, для інших...

 

 

 

***

На полях поетичних,

ідеями вседобра, з руки,

подібно зерну пшеничному,

засіяно видрук,

а сходити

і плодоносити

словесному уже в душах,

і перетворюватися у віршах

на харч,

що вдостач

безболісно

та безкривдно

усіх годуватиме,

і новоріки поезії спраглих напуватимуть,

бо Всесвіт створив людину,

а людина – вербальний космос,

де ідеальність винайдена,

як кращих всесвітів стос…

 

 

 

***

Література

як літер буття наступного туру,

над не писемністю змісту

з неосмисленого Всесвіту.

Віршованими

атомами,

в планетовтіленнях душі,

розширюємо межі –

новими живими світами,

а не лиш як віртуальними чи видрукуваними квітами.

Поетизація світу!

Висловлення нового всесвіту!

Віршами кроки у більше!

Доповнення до Божого, і гармонійно дальше…

Поетичноцентричність літератури:

це всещастя культура,

оновлені сенси,

словесні сенсори,

вдосконалень перезавантаження,

ідеалів посилання,

дорога центральна…

 

 

 

***

Спалахи дрімаючого поетичного сонця:

пробудження, серед чорної ночі

як з квадрату Малевича,

і попри те що війна каже добру – посунься,

ще не причина щоби за одруками шрамовими,

і за світломаскувальними ширмами,

весни тонких матерій зазимити,

і, киваючи на час, плечима знизати,

а вона

не перша

і не остання

війна,

бо людство відмовилось від віршованих

вирішень,

і замість філософій підйомів обжилось на їх дні,

але й в грубих світах затверділих матерій

потрібні вищі поезії-гуманітарії

та їх ідеали які в книгах привито,

із них нових всесвітів гнізда вити,

із цим новий день

поезії йде…

Партнери