Завантажити

Війна, війна – світ палає!
А на війні люд вмирає.
У неділю вранці-рано —
Всім рекрутам заказано...
Одна вдова мала сина
Та й на війну спорядила.
Син на війну вибирався
Та й з рідними прощався.
Було в його три сестриці,
Та й усі три порадниці:
Старша сестра коня веде,
Середульша – зброю несе,
А найменша виряджає
І сльозами уливає:
— Ой ти, братику наш рідний,
Прибудь до нас хоч раз в гості:
Через ліси – буйним вітром,
Через поля – дрібним дощем!
— Візьми, сестро, піску жменю,
Посій його на каменю.
Як той пісок житом зійде, —
Тоді твій брат з війни прийде. —
Сестра брата послухала,
Взяла піску – посіяла...
Нема з піску того сходу —
Нема брату із походу;
Нема з піску того цвіту —
Нема брата – ні слуху...
А в неділю дуже рано
В однім селі говорено:
— Два солдати поранено. —
Ой у полі при долині,
Там лежало два воєнних,
Вони братики рідненькі.
Брат до брата промовляє:
Сльоза сльозу побиває:
— Ох братику мій єдиний,
Одна мати нас родила,
Обох разом годувала,
Та не одну долю дала:
Тобі дала — рубаную,
Мені дала — стріляную.
З рубаної кров ізійде,
А стріляна — к серцю дійде.
Брат до брата промовляє,
Сльоза сльозу побиває:
— Ох, братику мій єдиний,
Хто нас буде доглядати,
Наші платки промивати,
Наші рани завивати? —
Одізвався в полі ворон:
— Я вам буду товаришем,
Я вас буду доглядати —
Живцем очі добувати.

читати