Завантажити

1.

Я вдячна моїм богам

Я вдячна моїм богам,
які ліпили з мене жінку
за своїми бажаннями.
Тепер ти, мій любий,
втішаєшся їхнім творінням
і довершуєш
бажаний
образ.

2.

*---*---*

Я, напевно, здаюся жорстокою, злою.
Хтось шукає мене неодмінно у світі ілюзій,
Де уповні літаю новою мітлою,
Вимітаючи з Неба когортами недругів друзів.
Я, напевно, наївна і дико відверта -
Розгортаю, мов плащ, потривожену смутками душу..
І засувка у мушлю сльозою підперта,
Бо скалічене серце послухати в затінку мушу..
Вислизаю зі жмені, затиснутий подих,
Я свавільна і дика - мені би на волечку-волю !
Тільки десь у думках ти засмучений ходиш,
Загортаюся в погляд: тримай же, коханий мій, долю...


10.10.2009

3.

Пор фавор, аміґос ! Пор фавор...

Наша кав'ярня на Джозефа Фетча.
Там наливають самотнім прийдешнім.
Там ти очікуєш кожен свій вечір,
Наче востаннє і наче уперше.
Серце розхристане - знову гастролі.
Нині вистава без гриму ? - Лукавиш.
Знову акторів, як завжди, лиш троє.
Вечір почався і - пестощі клавіш.
Кидаєш виклик - розірвана маска,
Зблисне мачете в руках аміг'єро.
Вивчена роль - не життя і не казка.
Вечір триває, скидайте сомбреро.
Нумо, кидайте песети, піастри !
Це для наливки самотнім акторам.
Тільки душею не дайте упасти:
Тризна почнеться, аміґос, не скоро.
Сиплють монети щасливці й нещасні,
Гроші збирає розірвана маска.
Драма триває щоденно - зачасто...
Міо аміґос, це ваше фіаско.
Сніг із пелюсток злітає на сцену.
Пане, ви вбитий. Віват, Мельпомено !...

Тільки душа ваша йде за лаштунки.
Ніжні обійми.
Примхливі цілунки.

Дивне це тріо блукає ще світом.
Пан і ґетера - лаштунки закрито.

- Пане, налийте для панни кампарі.
Тріо ще танго танцює у барі.

Скрипки тональність -
душі моветон.
Вибач банальність:
вистава - не сон...


4.

Осіння замальовка

Ця осінь довга неймовірно -
Почався тільки жовтень,
А листя грається подвір'ям -
То закружля, то змовкне.
У танці світлім невагомім
Листки виблискують грайливо
І ледь відчутний ніжний гомін
Чарує слух:
ця осінь - диво...

7.10.2009

5.

там - за Місячним Колесом...

В клаптик небесної сині,
видимий поміж висотками,
раптом закрався Місяць,
нівелювавши колір.

Біле, до болю, сяйво
вдиралося в сонний погляд.
Відбирало думки й спокій,
просверлювало наскрізь мізки.

Розпочинався жовтень.

Величезне коло Місяця
відкотилося Вселенським каменем,
відкривши Вхід.

Раз у рік Душі сходять звідти,
прихопивши свої гріхи, мов зорі,
у кишені Неба.

Душі спускаються Місячною доріжкою тихо і впевнено.

Тут, на Землі,
їх чекаємо ми зі своїми обіймами, бідами й жалями.

Розкрий руки, мов крила,
розчахни серце навстріч,
і ти відчуєш,
як воно наповниться світлом.
То зорі Небесні,
вкладені в твоє серце тими,
кого чекав,
за ким тужив,
хто найшов свій спочинок
у твоїй Душі -там - за Місячним Колесом...


колись, 7 жовтня, Мамина Душа пішла туди - за Місячне Колесо...


6.

Ніч розгорне сувій

Ніч розгорне сувій і розсипле намисто,
від некошених трав позлітають листки.
нині спокій прийде у занедбане місто,
відголосся птахів - у безодню ріки.
розчиняє туман срібноплинні узори,
мерехтить аромат від спокути і трав,
а у плесі уже умиваються гори..
Тут ніхто не бував. і "ніхто не кохав"...

7.08.09
Цикл "Терпкий смуток полинового меду"

7.

-троїцький мед-

Півтора флакону троїцького меду
Наливають в крони листопади.
Небо розкриває сури, тантри, веду:
Зоряні злітають міріади.
Обдуває скроні необачний вітер,
Дзвонить пізнє листя стоголоссям..
День із року рукавом хтось знову витер,
Забавляючись волоссям..

8.

Стежка до раю

А стежка до раю не має порогу
до неї звикаєм стоптавши дорогу
прошкуєм уперто у світ непізнаний
і серце відверте і стежка все манить
нанизуєм досвіду грона в намисто
рушаємо вдосвіта славлячи пісню
і сад той всевишній сія на узбіччі
де яблука вишні й бажання одвічні



9. Цілуєш стремено

Цілуєш стремено, сідло і коня,
і дивишся знизу отак - невагомо.
дорогою коні стікають до дня,
назустріч їм - вічність і спалене слово.
а ти у думки вростав, скільки міг,
тоді відвертався від крапельки болю,
а я вже обруси стелила з доріг,
аби тільки, любий, побути з тобою.
сточила іржа твій негострений меч,
скривила в мушкета натомлене дуло..
і день відгорів, мов скотився із плеч,
й дорога згорнулась, немовби не було...

7.08.09
Цикл "Терпкий смуток полинового меду"


10. Вона прийшла така невтішна - маленька, сіра і з намистом.. І всім навколо стало смішно, і всім навколо стало тісно. Вона носила окуляри - маленькі, світлі, променисті. І раптом зникли всі примари, що розгулялися у місті. Вона сплітала дивні хмари і розпускала часто коси. Вона носила окуляри. Вона їх, певно, досі носить...

читати