
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
не світило їй бути просто однією з…
Отак ми й зійшлися. Предки хату подарували нам на весілля, невеличка халабудина, але своя, та ти її бачила – там раніше мої баба з дідом пробували. Скоро Надійка народилася й зажили ми, як мовлять, тихо та мирно. Не скажу, що були ті пори найщасливішими в моєму житті, чому не скажу – розгадаєш далі, а найспокійнішими – точно. Я на сахзаводі працював, Раїса після декрету продавцем пішла. Віриш – ні: я їй не зраджував, уважав, що бурлива молодість осталась позаду. Може текло б воно, наше з Раїсою життя-буття, отак тишком і досі, і нічого б не скоїлося, й не сиділа б ти оце переді мною, й не пеклася б за своїм Максимом, якби давній мій друзяка, Сава Наконечний, та не звабив гайнути за довгим карбованцем.
Тоді саме перестройка вовсю гриміла, в Москві перші буржуї повисиджувались, от Сава, ушлий хлоп, і нанюхав точку – особняк „новому руському” кілометрах у шістдесяти від столиці ставити. Пождеркотали ми з Раїсою й вона мене відпустила; мітили і з меблівки дещо купити, й з одежі, а може, якщо вдасться, то щоб і на машину стягнутися, молоді були – всього кортіло. Зібрав Сава бригаду з одинадцяти дядьків та й поїхали ми на Росію…
Інокентій стрільнув недопалком у траву, роззирнувся:
– Ти гляди, як скоро вже меркне – пожнив’я! Піду світло повключаю. Та пальники перевірю. Пожди.
Знову, як і тоді, Христинка сиділа в порожній альтанці й спостерігала, як навкруг неї, то там то там, спалахує нічне освітлення. Ліхтар на ваговій, світильники на спинах кровистооких велетів з бітумом, ліхтар десь далі, вгорі, на химерних металевих конструкціях. Цього разу Христинці здалося, що штучне світло надає навкружжю похмурої загрозливої подоби. „До чого ця його розповідь? – тривожилась. – І чим вона скінчиться?” Недаремно ж він розповідає їй своє минуле! Що довше триватиме оповідь Інокентія, – подумалось Христинці, – то моторошнішим буде її кінець. А що в кінці? Максим?..
А за сорок днів до того, як Інокентій почав сповідь, Максим з кур’єром Костиком та з охоронцем Тосиком сиділи в прозорій будці біля входу до офісу й самозабутньо „травили” анекдоти. Костик почав саме розповідати деталі забійного приколу, який стався з ним якось направду, але цієї хвилі по лінії внутрішнього зв’язку пролунало веління блакитноокої секретарки Томочки: Максима й Костика до генерального. Зараз же.
У стосунках з підлеглими шеф велемовністю не страждав:
– Ось, – на дзеркальну поверхню столу лягла простенька дерматинова барсетка. – Все, як завжди. Я зараз же телефоную – вас чекатимуть.
Костик взяв барсетку, блимнув вузенькими мерхлими очицями.
– Ясно, Павле Павловичу!
Максим промовчав. Обидва вийшли.
У приймальній Костик фамільярно прихилився до неперевершеної секретарки, чиї приголомшливі (і гранично відкриті для загального огляду та вшанування) „параметри” поступалися хіба тільки неприродній голубіні великих, затінених штучними віями, очей зі старанно вишколеним виразом незахищеності в їх лазуровій глибині. Очі незрівнянної Томочки випромінювали таку дивовижну блакить, що між співробітниками фірми точилися навіть огидні поголоски, що то не дар милостивої природи, а ще один винахід розбещеного людства – кольорові лінзи!
– Томочко, хіба це правда?
– Що, Костику? – секретарка відвела беззахисний погляд від монітора й поклала його на куцана.
– Те, що я чув.
– А що ти чув, Костику?
– Служба зовнішньої розвідки донесла, що буцім ти покидаєш нашу споєну, пардон – спаяну громаду й вирушаєш зачаровувати Європу під ручку з цим німчиком Майером!
– Що?! – пирснула Томочка, мало не впавши при цьому з вузенького хиткого стільчика. – Хто це тобі наверзякав?
Костик озирнувся на супутника.
– Ха-ха-ха! – реготнув Максим. – Та то я для приколу, ти хіба не доп’яв? Форца-форца! Мандруймо! – Він обняв Костика за плечі, поплескав, підштовхнув до виходу. – Нам ніколи! Бувай, Томочко! Ха-ха-ха!
З офісу вийшли на спокійну, закохану в каштани вуличку, де стояли припарковані біля хідника кілька розкішних автівок, та сіли (Максим за кермо – Костик поруч) в доглянутий темно-синій легковик марки „фольксваген”. Авто рушило.
– На, блябуду, пусти слину! – Максим дістав з заднього сидіння й простягнув Костикові журнал, на обкладинці якого великою кораловою плішиною демонструвала приваби оголена вродливиця. – Там такі знімочки!
Костик поклав барсетку, яку тримав досі в руках, між сидіннями й розгорнув журнал:
– Ух ти!
До виїзду на проспект „фольксваген” підкотився саме тоді, коли в світлофорі зайнялося червоне. І тут привернуло щось Костикову увагу за вікном:
– Диви, диви! Оце хохма!
І таки було на що подивитись: з будинку на розі, якраз навпроти місця, де вони спинились, винісся зовсім голий чоловік, тільки пах прикривав якоюсь лахманиною, а слідом вилетіла дебела, розлютована з виду, жінка й заходилася батожити переполоханого голого мужика темним клаптем
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025