Завантажити

1.ВЕЛИКОПОСНИЙ ПОНЕДІЛОК


Потяг до Вифлеєму пішов. Майже чверть на шосту.
Кожен четвертий з магів, вважай, спізнивсь.
Перед ними котилося сонце – кругле мов недоапостроф –
Понеділок Великого Посту розмежовував дійсність – і сни.
Та дорозі не снилось нічого, крім вбитих в горлянку кроків
А душам замерзлих в дорозі – зелені багаття весни
Їхня проща тривала за крок – і дві тисячі років
Поки на роздоріжжі Писання слова із кісток проросли...

Бо ж весною дороги і діти ведуть до раю
Повимивані зорі дезорієнтують волхвів
Та лише Понеділок Великого Посту впускає
Запізнілих до Вифлеєму – в Новий Єрусалим.




2. ВЕЛИКОПОСНА СЕРЕДА

Вже не зрада – лиш міра зрад.
Більш не бій – тільки поле болю,
Чуєш – крається виноград –
Се прийшли за Тобою…

Поміж ребра в розсуви ґрат
Сходить чаша, вино – солоне
Вже не втрата – лиш міра втрат
Ця ламка оболона…

Переквітнуть корогви дат
З буйно-чорного – на червоне
Довга ніч обсідає сад –
Ти ідеш не додому…


3. ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР

десь зачинається
й глухо ворушиться
дощ…
як тобі,
горо небесна
пригирена горем? –
гори і доли
і далі –
недолі
недолі…
що за недолік
у наших нелаврових
прощ?
…тільки надвечір
у кожній з церков
з-під подолу
зродится
сяйва одесного
золото дощ…


3.СТРАСНА П?ЯТНИЦЯ

Шкіряться вікна вокзальні на пізню весну.
Потяги виють мов пси у голодному сні.
Віриш ?– скажи, ти ще віриш в Його “воскресну”–
Навпіл завіса, але не кажи мені “ні”.

Щелепи ходором: хлібно-ковбасні танці,
Жити – живіт – чи жувати – в них корінь один,
Очі в них – протяги у комедійній масці
Мирних акторів – двотисячний дубль: “РОЗІПНИ !”

Все, що збулось – не навчило покори – вкотре
Слово, скатоване Силою – лобний поріг.
Тож намалюй мені дерево рожевокоре,
Витеши хрест, і пусти нас обох по воді.



4. ВЕЛИКДЕНЬ

Іди і пий – і мед Його обітниць
Стече крізь ненапружені вуста,
І сколихнеться світ, неначе став
Зіниць, з рубцями правд й пророцтв колишніх,

Травнева ніч – травою на вівтар,
Тріпочуть молитви, мов ластів?ята,
А дзвін тече, мов літеплий нектар
У пелени до трав іще не стятих,

І до світання яблуням нести
Хрущачі душі в сорочках із квіту,
А нам – з пасок зціловувать хрести,
І мед Його обітниць спрагло пити.



Паска

Вона набирає обертів, тільки вийди – зачепить пропелером
І легені, за зиму спресовані, надимають могутньо і зелено
Її дирижаблі любові.
І жоден сновида не вплющиться кулею в камінь бруківковий
І кожен безхатько охатиться, і кожна теличка отелиться
І всі котенята потоплені знайдуть собі теплих господарів
І всі буратіни олюдняться, а політикам стане совісно
Бо на бриючому – стадо янголів
у законі
Її любові.

І всім буде все буде прощено,
і викреслено,
і списано...
І все воїнство неборощене із льодяниками на списах їх
Порозгладжує всі твої зморщечки і нарешті –
нарешті – замирить нас
на кордоні
Її любові.

Адже Бог – він приходить у радості,
Він уже надто близько, щоб сердитися.
Розсипає пахучі пряники
роздає ластовиння лопатами.
І увесь цей колгосп Його діточок
цей шарварок звіринець з гармидером
запалає яскраво й весело
у кострищах Її любові
у любові-
Її-
до-останку.


Гробки. Три спогади за і проти любові до цього свята.


Тінь від горіха гойдалка
В кутиках вуст по вишеньці
Пасочки-люди-горбики-
Жовта землиця-тістечко
Де посади – там виросте
Де розіпни – воскреснеться

Подих все рівнобіжніший
Кроки все рівноденніші.

1.

Коли у дитинстві тебе везуть до тітки в Прилуки
жовтим, гарячим, роздутим - половинкою мильниці -
автобусом, який на один метр повздовжнього руху
робить
по дванадцять підскоків, присідань,
чи просто по-лошачому хвицає задом – від радощів, що таки
переживши дві світові,
колективізацію, й нарешті - комірника Васю,
який ледь не здав його наліво за каністру спирту,
він ще – ого-го! –

весь час хочеться плакати.
Ця країна, бачиш ти з вікна, суцільне поле.
Суцільне порожнє поле,
та ще –
нескінченний паркан
сурогат телевізора.
Далі –нове – чи те саме –
поле.
Де рідко росте хоч щось –
бо ніхто нічого й не сіє…


А ще по дорозі так само рідко, як і паркани,
Зринають нечутно квадратні споруди
без

читати