Re: цензії

Вистава розповідає про втрату, стикаючись із якою, ми часто не можемо собі пояснити, що ви відчуваємо, або не можемо те, що відчуваємо, випустити назовні. У такі моменти вирій болю всередині може спалювати. І невідомо, куди від нього втекти, і як – сховатись.

Протягом червня-липня режисер-постановник вистави Євген Карнаух, який працює у Вінницькому театрі ім. Садовського та викладає в цьому місті акторську майстерність у фаховому коледжі мистецтв імені Миколи Леонтовича, ставив цю виставу у Луцьку в партнерстві з режисером пластики Глібом Зельгіним.

«Напрям вистави «Хованка», умовно, «дитяча драма», – коментує режисер-постановник Євген Карнаух. – Але це не дитяча вистава. Ми відштовхуємося від думки, що батьки існують в нас нашими враженнями. Ми, на жаль, не часто знаємо, хто ж вони, люди, які нас виховали. І через те, що вони нас бачили з самого дитинства, немов назавжди так і залишаються в цій рольовій моделі. Тому дуже важко їх розглядати окремо від власних вражень. Ви можете все життя прожити з ними і не знати, що вони за люди: чого хочуть, чого прагнуть. І якщо, як у сюжеті «Хованки», вони від нас підуть назавжди, то ви цього вже так і не дізнаєтесь. А, по-друге, поки вони поруч, у нас не так і часто виникає питання «хто це»? Тож цією виставою також хочемо розбудити відчуття допитливості до своїх батьків, щоб захотілося дізнатися, що це за люди насправді».

У ролях – актори театру «Гармидер» Соломія Войтович, Андрій Дудкевич, Єва Сардачук-Король. Проєкт створений у співпраці з Літературною платформою «Фронтера» та привертає увагу до сучасної іноземної, зокрема, іспанської драматургії, відкриваючи нові можливості для діалогу культур через перекладацьку справу.

Тож особливого звучання прем’єрі додає історія перекладачки Олександри Лактіонової, для якої робота над текстом стала не лише професійним, а й особистісним викликом:

«З пʼєсою Льятцера Ґарсії «Попіл» я вперше перекладала твір для сцени. Я розуміла, що це сучасна драматургія, і репліки мають бути живими, тому постійно читала вголос речення й питала себе: чи сказала б так сама? Мені важило зберегти динамічність мови, розмовний стиль, але водночас не втратити глибини. Наскрізна тема втрати емоційно важка, адже ми всі щось невпинно втрачаємо — як і Жакоб, Альба і Рут: хтось батька, хтось себе, хтось звичний уклад життя. Ми всі так само не знаємо, як пережити горе і втриматися.

Коли перекладаєш, проживаєш життя кожного героя, а в цій п’єсі, попри невеликий обсяг, — неабияка глибина. Для мене цей переклад і мій особистий біль, бо минулого року я втратила батька під час ракетного обстрілу в Одесі. І перше, що мені хотілося зробити, — це забути цю новину, заперечити і нікому не казати, як і Жакобу».

Прем’єра «Хованки» стане не лише театральною подією, а й глибоким діалогом про втрати, які переживає сьогодні кожен із нас, і про силу мистецтва, таки здатного називати те, що так часто лишається в тиші.

КВИТКИ