Завантажити

чинять. Запевняю, що жодна згадка про них не належить до розряду незлих і тихих слів. При контактах з офіцерами значна частина арештантів погоджуються будувати стосунки на традиційному ще для царської Росії постулаті: — “Ти начальник, я дурак”. Здогадались, що “ти” це “мент”, а “дурень”... Та не Ви, й не я, але обставини змушують.
Немалий відсоток засуджених, “повівшись” на обіцянки про швидке умовно-дострокове звільнення, лишаються працювати в СІЗО й виконують найрізноманітнішу чорнову роботу. Саме вони готують “хазяйський хмирь”, роздають його засудженим і підсудним, ремонтують ушкодження, збирають на пральний комбінат білизну, і т.п. “Козирними” вважаються посади бібліотекаря та “каптера” (господарника). Ці засуджені утримуються окремо від решти й становлять окрему бригаду господарської обслуги ГОСО (рос. “ХОЗО”).
“Втягнувшись” в ритм “житухи”, переважна більшість підсудних наважуються шукати дружби з “баландерами” (засуджений з ГОСО, котрий роздає “хмирь”). За чай, цигарки або одяг, в них намагаються виміняти якісніший хліб, цукор, або використати і їх як “ноги”. В “каптера” за ту ж “валюту” реально виміняти кращу постільну білизну, а потоваришувавши з бібліотекарем, Ви матиме змогу читати літературу, відповідну власним смакам та періодику. Віднещодавна, певно знову ж таки під тиском правозахистних середовищ, керівництво окремих слідчих ізоляторів, дозволило разом з харчовими передачами отримувати й періодику. Проте ця «демократизація» донині не заторкнула всих. Трапляються випадки, коли за знайдену в камері газету, доводиться давати працівникам оперативної частини пояснення на предмет «як і чому вона опинилась в камері». Йдучи на контакт з обслугою, пам’ятайте, що серед цієї публіки чимало (звичайно не всі) колишніх “курей”, котрі вважатимуть за обов’язок повідомити Ваше прохання “куди треба” і “кому треба”.
Ваш фізичний та душевний стан, а як наслідок і настрій в судовій залі, залежатимуть і від Вас (оптиміст Ви чи впали духом), і від побутових умов (а вони більш ніж спартанські), і від рівня культури й свідомості тих, хто поруч. Я не лякаю. Що чинити, коли Ви гидуєте тютюновим димом, а поруч (незалежно від того, чи в “загальній хаті”, чи в “трійнику”) сидить дегенерат, котрий псує настрій і забруднює дихальні органи нікотином? Справедливе обурення з цього приводу хам обірве фразою — “Я тебе в тюрму не саджав”. Працівники “відповідних інстанцій” чомусь не дають згоди на утримання в різних камерах самогубців (саме так я називаю всіх, хто зловживає тютюном) і тих, хто піклується про власне здоров’я. Ви на власні очі переконаєтесь в тім, що серед контингенту СІЗО чимало людей з вкрай низьким рівнем культури. Дехто з них вважає обов’язком чинити те, що заборонено адміністрацією, і навіть супроти власної волі Ви можете опинитись у конфліктній ситуації. Хамові байдуже до того, що комусь гидко споглядати на те, як він блює, бешкетує чи горланить вуркаганську пісню (наслідок вживання виготовленої з хліба, цукру й ліків браги). Прокинутись від божевільного реготу або вереску в СІЗО звичайне явище. Саме тоді, коли необхідно виспатись і набратись сил, якесь “чмо” на сусідній нарі почне розповідати (точніше брехати) якусь побрехеньку кримінального або сального змісту. Ну що можна пояснити байстрюку? Лише (а на мою думку і правильніше) його вбити, але і за це є стаття. Ви не матимете жодної потреби “ганяти дороги”, але напівграмотний крадій вимагатиме “долучатись до руху”, подавляючи аргументи “проти” “обов’язком проявляти арештантську солідарність”. “Дороги — це святе”. Сто чортів в печінку, тому хто їх висвятив. Радіо “задовбає” (це більше ніж набридне і втомить одночасно) одноманітними повторами. Єдина втіха — телевізор. Але якщо не Ви його власник, то доведеться спалити чимало нервових клітин, оскільки переглядатимуть на ньому саме ті передачі та програми, котрі Вас жодним чином не цікавлять.
Частота відвідування лазні хоча й нормується певними “актами” (вони вимагають, аби це траплялось раз в сім або десять діб) залежить від розмірів СІЗО, кількості осіб, що там утримується, та кількістю різноманітних комісій та перевірок.
“Відбивши дупля” (оговтавшись) в “трійнику”, новоприбулий поспішає оголосити себе “порядним арештантом”. “Порядних мастей” лише дві: “блатний” (“пацан”) і “мужик”. В “загальній хаті” “вибір масті” відбувається інакше. “Наглядаючий” та його оточення запропонують самому “визначитись”. “Масть” арештанта — навічно. Можна понизитись, але підвищитись — ніколи. Якщо Ви також забажаєте стати “блатним” — розчарують. Ви що, жили “по-поняттям” і на волі? Ні. То в чім питання? Прагнете? Гаразд, можна певний час побути “прагнучим” (рос. “стремящимся”). Більшість відразу погоджуються на “масть” “мужика”. Ще до “переїзду” в “виправну установу” доведеться зіткнутись і з найнижчою і безправною кастою “ображених” (рос. “обіженка”), а також з “кіньми”, “помічниками”, “молодшими сімейниками”, “чортами”, “шнирями”. Це “непорядні арештанти”. “Непорядними” стають в першу

читати