
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
безпеку.
А ти роби задумане!
Простий люд байдужий до влади. Вона йому ні до чого. Він би й державної єдності та незалежності не мав, аби не князь. Тож хай буде вдячний князеві. Не князь дякуватиме комусь там за напитки та наїдки, а люди хай дякують князеві. Повчати їх про це денно і нощно.
Роби задумане!
Чим більша земля, тим більше в ній безладу, колотнечі й безвідповідальності. Ліквідувати їх може тільки сильний чоловік, який не знає страху ні перед ким і не потребує підказок. Священики хай намовляють товпу, а князь знає все сам.
Роби задумане!
Кожна земля дозволяє собі якісь надмірності: то попів, то воїв, то священних тварин, то купців, то підлабузників. Хто не хоче працювати вдень і вночі, повинен стати або ж проповідником, або ж лакизою. Лакиза — це щось середнє між людиною, яка дещо знає, і дурнем. Князь повинен усе життя крутитися поміж отакими лизогубами й лизозадами, яко ото їдуть слідом за ним, і поміж людьми, що вміють щось робити і роблять мовчки й терпляче. Повинен пройти поміж них обережно й гордо, нікого не підтримуючи, нікому не помагаючи. Якщо поможеш комусь, то один буде вдячний, а сто невдоволених. Якщо ж заподієш одному зло, то певдоволений буде тільки один, а сто радітиме, бо в кожного неодмінно знайдеться сотня ворогів.
Роби задумане!
Діла твої повинні бути огромні навіть тоді, якщо злочини будуть огромні. В історії кожної землі є достатня кількість сторінок ганебних і жорстоких. Окрім землі твоєї. Якщо й була колись у нас ганьба або жорстокість, то слід пустити її в непам'ять. А хто запрагне згадувати — відбити охоту.
Роби задумане!
1966 РІК
ПЕРЕД ВАКАЦІЯМИ. ЗАХІДНА НІМЕЧЧИНА
Будемо змушені — і то за абсолютно одностайною згодою — зняти вбрання з Мовчанки...
П. Пікассо
Третього секретаря посольства звали Валерій. Був москвич, належав до тої епохи, коли не називано дітей ні Петрами, ні Василями, ні, звичайно ж, Іванами. Мав відповідну зовнішність: русяве, на проділ зачесане волосся, нахабнувато-наївні очі, нейлоновий костюм, модні черевики — хлопець, яких мільйони. Але володів трохи незвичним для юнака обдарованням: залізною витримкою, уважливістю до співрозмовника, неквапливістю в прийнятті рішень, точним мисленням. Так наче мав не двадцять із чимось років, а з п'ятдесят, прожив довге й напружене життя і навчився всього потрібного людині поміж чужинців.
“Третій секретар посольства” для вуха невтаємниченого звучало досить гучно й високомовне, однак Валерій відразу поклав край Борисовій наївності.
— Товаришу професор, не тіште себе надією, що до вас приставлено аж он якого посольського чина! Третій секретар — це не перший, і навіть не другий...
— Але ж, — Борис Отава справді трохи розгубився, в цих питаннях він відзначався неабиякою наївністю, — я вважав, що...
— Абсолютно вас розумію! Всі, хто їде в справах сюди, вважають, що клопотатися ними буде неодмінно сам посол. Зрозумійте ж, професоре: посольство має своїх справ — по самісіньку зав'язку, висловлюючись недипломатично...
— Розумію. Але моя справа... йдеться про цінності незвиклі... державні... історичні...
— Все зробимо... Єдине, що я вас прошу: дотримуйтесь спокою. Мобілізуйте все своє почуття гумору...
— Почуття гумору? — Борис засміявся. — Здається, я втрачаю це почуття. Бо яке справді відношення до моєї справи може мати почуття гумору, яким, хвала богові, мене, здається,' не обділено.
— Еге, — потер долоні Валерій, — ви ще не знаєте, з якими типами доведеться мати справу... Тут вже якщо чоловік одержує від держави марки, то він їх відпрацьовує повністю! Ви в цьому переконаєтесь.
— Я повинен попасти в Марбург, — сказав Отава.
— Ми там будемо, повірте мені, — запевнив його Валерій,— але озбройтеся витримкою... їзди до Марбурга — всього лиш кілька годин, головне — проскочити тут...
Потрібного їм чиновника Валерій знайшов досить швидко і вмовився з ним про зустріч ще того ж дня по обіді. Посольською “Волгою” вони під'їхали до високої новітньої споруди, швидкісний ліфт вмить викинув їх на дванадцятий чи то на п'ятнадцятий поверх; вони пройшли довжезним коридором, наповненим сяйвом пластику, алюмінію й скла, Борис пробував відчитувати акуратні таблички на полірованих пластикових дверях, але Валерій сказав, що він приблизно знає, де сидить той чиновник, з яким їм доведеться вести переговори; коридор несподівано прорізався коротким бічним коліном, там був ще один ліфт, але вже не швидкісний, а невеличкий, скромний, мало не персональний, — вони насилу вмістилися в тісній кабінці, поїхали вже не вгору, а вниз, попали в якийсь тупик, а в тому тупику було своє найглухіше місце, удекороване розкішними широкими дверима, на яких красувалася табличка з чорними готичними літерами:
ДЕРЖАВНИЙ РАДНИК ПО ВІДШКОДУВАННЯХ ВАССЕРКАМПФ
Дзвінка тут не було, стукати теж не довелося, бо як тільки вони переступили незриму межу, за якою з простих перехожих перетворювалися на відвідувачів гера Вассеркампфа, двері нечутно розчинилися самі собою, і в глибині просторого,
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року