Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

світлого кабінету з модерними низенькими меблями підвівся з-за довгого полірованого столика їм назустріч сам державний радник, чоловік середніх літ, одутлуватий, глевтякуватий, доволі високий, у сірому костюмі з легкої тканини, яку звуть “мачок”. Кондиціонер підтримував у кабінеті сталу температуру, повітря тут було свіже, однак Вассеркампф вдавано важко відсапував, ідучи назустріч своїм відвідувачам, і ще не підпустив їх до себе, не дав привітатися чи відрекомендуватися, вигукнув панібрат-ськи:
— Але ж спека — нетва?
— Не помітив, — буркнув Борис, забуваючи про перестороги свого супутника.
Чиновникові того й треба було.
— Як то! — вигукнув він. — Ви приїхали з такої далекої холодної країни і не помічаєте нашої спеки? Чи, може, я помиляюся? Адже ви з Росії — нетва?
Він щоразу повторював це слово “нетва”, що мало значити “правда ж?”, мабуть, навмисне псуючи діалектом загальноні-мецьке “ніхт вар”. Та Борисові було не до лінгвістичних тонкощів.
— Професор Київського університету Борис Отава, — скористався з нагоди Валерій.
Вассеркампф вклонився, попросив сідати. Борис поглянув на Валерія досить вимовно. Перший бій було виграно зовсім не завдяки стриманості. Цього типа треба атакувати й штурмувати відразу, з першого слова. Ось вони сіли і відразу візьмуться до діла. Однак Валерій, якому б належало перебрати розмову в свої руки, чомусь мовчав. Ввічливо посміхався, став пити якусь бурду, запропоновану німцем, довелося пити.також Борисові, так ніби він заради цього їхав сюди аж із Києва.
— Так, так, — промовив Вассеркампф, мружачи очі,— ще день-два, ще кілька днів... Чиста випадковість, що ви мене бачите отут за столом... Настає той час, коли всі ми змандровуємо звідси... Тут надто жарко... Людина повинна час від часу занурюватися в море... Ми, німці, надаємо перевагу Адріатиці... Вераземо туди щоліта свої поліартрити, подагри, задишки... На обидва береги — італійський і югославський. Венеція, Дубровик, Чорногорія... Монтенегро... В Монтенегро, на думку наших найрозкішніші коханці! Вночі вони спускаються з гір на узбережжя, на ранок знов зникають у своїх загадкових горах, це просто містика якась, але наші жінки... Ха-ха! Я називаю це запізнілими відшкодуваннями, до того ж — не за адресою. Бо у3д „під час війни в Монтенегро, тобто в Чорногорії, стояли не наші війська, а італійські, і це італійці досхочу жирували з чорногорці ськнми дівчатами. Тому б відповідні відшкодування чорногорцям належало отримувати саме з італійських дівчат, а не з німецьких —нетва?
— Слухайте, — несподівано спитав Борис,— ваші предки не з моряків?
— Ха-ха! — реготнув Вассеркампф. — Вас збило з пуття моє прізвище! Не зважайте! Мої предки — з води, але з болотяної. Померанія, чули? З мене всі сміються: як так — займаєшся справами військових відшкодувань, а свою Померанію повернути не можеш, віддав її Польщі? Я вам скажу: з цими відшкодуваннями — суцільні непорозуміння. Нещодавно був просто комічний інцидент. Прибився до мене капітан з Бремена. Так, так, справжнісінький капітан. У нього дизель-електрохід, цілком модерне судно на чотирнадцять тисяч тонн, можете собі уявити. Ходить він в Індійський океан і далі, до Малайї, до Японії. І ось. В Сінгапурі чи там де хтось з команди дарує капітанові мавпочку. Таке миле створіння. Ми, німці, любимо все живе. А тут — далека путь, самотність, капітан уже чоловік немолодий. Зрадів мавпочці. Прилаштував її в своїй каюті. Маленька господиня. Уявляєте? Ну, так... Вранці капітан іде собі на мостик, мавпочку залишає в каюті, але забуває причинити дверцята сейфа. А в сейфі — товстенна пачка марок. Місячна платня для цілої команди. Уявляєте? І хоч гроші не пахнуть, як то сказано, але мавпочка нанюшила ту пачку, вхопила її, а як тільки капітан рипнув дверима, повертаючись, мавпочка шмигнула в щілину і на палубу. Капітан відразу спостеріг пропажу, зчинив тривогу, за мавпочкою погналися, але ж... Хоч про німців і сказано, що вони мавпу вигадали, однак у спритності мавпа переважає навіть німців. Так і тут. Вилетіла мавпочка на самий вершок щогли, починає розглядати гроші, здирає з них банківське опакування, на неї гійкають і тюкають знизу, хтось там уже подерся вгору по щоглі, боцман приладнав шланги і намірився збити мавпочку струменем води, хтось радив зняти кляту звірину пострілом з дрібнокаліберної гвинтівки, але поки йшли ради та поради, мавпочка розірвала опояску і стала жбурляти гроші вниз. Видовище рідкісне. Океан, прозорість, синя хвиля — і над нею кружляють не чайки, ні — повновартісні німецькі марки! Є від чого вхопити сердечний удар! Кілька банкнот упался на палубу і — треба віддати належне чесності комарди — все було вручено капітанові, але ж то лиш кілька банкнот. А всяі місячна платня — ціла пака марок! — полетіла в океан, і хоч упущено було шлюпки й матроси кинулися виловлювати гроші, небагато їм вдалося виловити, бо виявилося: німецька марка тоне в морській воді! Так ніби вона не паперова, а справді з щирого золота! Уявляєте! І ось капітан, безпорадний у своєму

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери