Електронна бібліотека/Поезія

Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Завантажити

+ + +

Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр.
Не тішить нас ні базарний сміх, ні церковний хрест.
І зшиті у нас барабани, мов ранені піхотинці.
І музику нашу, наші дорожні псалми,
до яких ми звикли, мов полярники до зими,
ми тепер намагаємось слухати наодинці.

І країна, якою ми бредемо, сходить на пси.
Стільки в ній ніжної злості й гіркої краси.
Стільки наволочі на кожному перехресті.
Чорне над нею небо, повіки її золоті.
По церквах лежать замучені нею святі.
Й можна лише уявити, що вони скажуть
по другім пришесті.

І музика наша, яку ми тягнемо на плечах,
палає, ніби мерці в комунальних печах,
горить своїм глибоким сухотним горінням.
І розпадаються від цієї музики дитячі серця,
і розпадається господь на бога-сина й бога-отця,
і найкращих із нас забивають будівельним камінням.

А проте входимо до міста і починаємо спів.
Входимо, ніби на ринок зграя вуличних псів.
Входимо, наче в пекло, в гурт однодумців.
Входимо і випускаємо голоси, мов птахів.
І музика наша торкається божих верхів.
І натовп довкола нас складається
з праведників та безумців.

І співаємо про те, як добре нам велося раніш,
як наша країна повнилася любов’ю, ніби різдвяний вірш,
як наша віра зводилася на непокору.
Співаємо про те, що світ повернеться нам до рук,
що наша пам’ять, наче офсетний друк,
втисне тривожну любов у чорну фарбу набору.

І співають із нами згорьовані панотці,
і оживає сльоза в богородиці на щоці,
і роз’їдає сіллю своєю церковну дошку.
Музико наша, ми всі перед тобою прості,
це за нас моляться в своїх могилах святі,
це нам трапилось пережити цю темінь найдовшу.

Але доки триває наш спів, доки хтось не спить,
доти не так жахаєшся власних жахіть,
доти ми всі рівні перед шибеницею на площі.
І музика наша, і наші нотні листи,
і мальовані крейдою на сусідських домах хрести –
ніхто не вийде таким як був із цієї прощі.

Мелодії наші світили вам серед цієї імли.
Ми всі йшли цією дорогою, хоч і не всі дійшли.
Ми всі намагалися взяти цю божевільну ноту.
І наш оркестр виходить за місто, не уриваючи гри,
і дощ поливає країну, поливає згори
міських безпритульників,
підвальну дрібноту.



Партнери