 
	Електронна бібліотека/Проза
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
 передача грошей, в супроводі місцевих підпільників сідає до потяга і відбуває в східному напрямку. Проте до Ростова вона не доїжджає. У вагоні її немає, всі спроби посередників, котрі її зустрічали, дізнатись, куди ж поділась співачка, виявились марними – ні провідник, ні сусіди по вагону жодних пояснень дати не змогли. І надалі всі намагання бойових груп віднайти слід Глорії Абрамз, чи бодай дізнатись щось про долю грошей, які вона мала при собі, успіху не мали – жінка безслідно зникла в чорній дірі Донецької залізниці, разом із доларами та рукописами власних музичних творів. Втім, частина рукописного архіву все ж уціліла, передусім завдяки Сарі Абрамз, котра зберегла для історії джазу музичну спадщину сестри.   
Пропонований вашій увазі спірічуел – один із останніх творів, написаних Глорією Абрамз. Створений безпосередньо перед зникненням співачки, він справедливо вважається одним із найбільш ліричних та соціально-суголосних зразків джазового хорового співу, а мелодія, покладена в його основу, неодноразово виконувалась всесвітньовідомими джазменами, такими як Чесні Генрі Бейкер або Чарльз «Бьорд» Паркер.
* * *          
Хто стоїть на причалах і рейдах, проводжаючи сонце? 
Це ми, Господи, рибалки і робітники, після виснажливої роботи, 
виходимо зі старих корабелень, 
зупиняємось на узбережжях і співаємо вслід річковій воді, 
що назавжди від нас відпливає.
Про що можуть співати чоловіки такими тихими вечорами? 
Ми згадуємо, Господи, наші міста, й плачемо за ними.
Ми вішаємо на деревах наші гітари й труби, і заходимо в ріку.
Стоячи в теплих хвилях, ми співаємо вслід зеленій воді, що протікає повз нас.
Стоячи серед теплих хвиль, ми співаємо вслід життю, 
що витікає крізь пальці.
І коли перехожі попросять вас заспівати для них, що ви відкажете?
 
Ми відкажемо: голоси наші гіркі, як арештанський чай. 
Джаз вичавлює наші серця, мов марокканські апельсини. 
Весь наш спів – лише згадка про ті
гарячі квартали, які ми залишили, лише плач за водою, що витікає.
І якби ми забули свої будинки – чи мали б про що співати. 
Ми говоримо пам`яті - лишайся з нами, не залишай нас самих.
Всі наші співи про банки й магазини,зруйновані часом, 
про крамниці й склади, повні мануфактури.
Про наших жінок, заради яких ми ладні були померти, 
і дітей, які прийдуть колись у наші цехи і стануть замість нас до роботи.
Ми всі пов’язані цими ріками, що протекли крізь наше минуле.
І наші жінки стоять із нами на цих берегах.
Пророк Захарія виходить в обідню перерву з цеху,
витирає робочий піт, дзвенить цвяхами 
й ножицями в кишенях свого комбінезону,
змиває з чорних долонь мастило та вугільний пил.
Доки немає роботи і можна дивитись у небеса,
доки можна перепочити від важкої, потрібної всім праці.
Лишися в нашій пам’яті, місто, з якого нас вивезли старими вагонами.
Всі, хто забуває тебе, навіки втрачає спокій:
кожен із них зникає зі своїм розкраяним серцем.
Нам так легко ділитись минулим.
Життя – це машина, яку зробили для нас,
і ми знаємо, що не варто боятись цієї машини. 
Золоті цехи відкривають для нас свої брами.
Високе небо пливе над нашими школами та крамницями.
І все, що на нас чекає – пустка і забуття,
все що на нас чекає – любов і спасіння.  
Останні події
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
- 30.10.2025|12:15«Енергія. Наука довкола нас»: Старий Лев запрошує юних читачів на наукові експерименти
- 29.10.2025|18:12В Ужгороді започаткували щорічні зустрічі із лауреатами міської премії імені Петра Скунця
- 27.10.2025|11:2010 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові
- 26.10.2025|08:07У Львові відбудеться презентація однієї з найпомітніших книг сучасної воєнної прози: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня
- 25.10.2025|11:58Як підготуватися до Радіодиктанту національної єдности - поради від філологині Інни Літвінової
- 25.10.2025|11:51У Львові вручили премію імені Богдана Ігоря Антонича 2025 року
- 21.10.2025|11:27У Луцьку презентували посібник із доступності для культурних подій




