Завантажити

життєдіяльності випадають неконтрольовано, з піонерською безпосередністю Павлика Морозова. Антисанітарний продукт випадає в суспільство, а суспільство звикло до того процесу і запаху, та й вважає це за норму. Тому «незалежний» і впевнений в своїй безкарності – по писку не фраснуть, бо демократія. Ліберальна!
Тепер «незалежні» журналісти стали гордо називати себе опозицією (у котрої 95% ЗМІ). Деякі вже демонстративно одягли кайдани, тернові вінки і так по вулицях ходять.
Головне суспільне завдання «незалежних» – пропагувати неомораль. Маленький приклад на Інтері: патріот своєї Вітчизни - це погано. Ви ж подивіться, до чого патріоти з Гітлерюгенду довели! Бачите, куди заводить ваш патріотизм!? Та чомусь не додають, що патріотизм не властивий лиш тваринам, психічно хворим і бридким космополітам. Всі інші – патріоти своїх народів і держав.
А от ще один «захований» страус: «Я творець української культури! Яка вам різниця, на чиї гроші! Я творець! Ну, вступив я в ту партію! Але я їх не люблю, я чемний. Це просто так. Я знаю, що вони бандити, що вони все вкрали, що ті гроші криваві, але ж...Ну вийшов разок на мітинг, в чорних окулярах і дідовій куфайці, щоби не пізнали. Ну, покричав у приклеєну бороду, ну, плакатик потримав, ну, підписав якусь там відозву, ну... Ну були там мої студенти, ну то і що такого їм сталося (спробували б не бути), ну здали мені десяток-два відкріпних... А що, хіба були фальсифікації? Ти диви... А я й не чув… Люди! Це не я! Зате ж злодії мені гроші дали (на спектакль, оркестр, книгу чи комп'ютер). Я творець! Я – еліта!»
Ех, еліта, ти як Лоліта! Поки що не розжилася Україна на УПС (українську партію сатани), але якщо б була така партія, а ще й з грошима, то багато з Вас і під неї елітно лягли (є така древня вправа під корчем). І добра половина укр-професури демократично вступила би в УПС, і розробляли б для них чортячо-ліберальну ідеологію з людським обличчям та закамуфльованими рогами й хвостом. Чи ми не бачили щось подібне пів-року назад?
Чомусь прийшло в голову біблійне: «... То ж коли Ти поклонишся передо мною, то все буде Твоє!» (Євангеліє від Луки 4:7).
Тисячі років тому людство усвідомило одну дуже важливу річ: підкорятися тваринним інстинктам – згубно. Суспільство, що не змогло виробити імунітету від цих інстинктів – загине.
Тварина живе інстинктами, тварина не знає законів моралі, тварина не може вчасно застрілитись.

січень, 2005 р.
-----------------------------------------------
Коломийські вампіри

Отримав у спадок хатину в Отинії. Сімейною радою вирішили продати. Почали виясняти, як це робиться, і шлях наш проліг з Івано-Франківська у столицю Гуцульщини. Ех, Коломия – не помия, так співалося. Колись…
Попервах нічого не розуміли, чому так все складно і накручено. Чому треба ходити з кабінету в кабінет, щоб вияснити, як правильно оформити папери, чому завжди хтось щось не договорить, або скаже, що точно не знає, або помилиться, або забуде, або «се тилько Нуська знає, але вона на «больничному»… А не простіше одразу дати клієнтові список довідок, які потрібні, хто їх видає, термін видачі, адреси, скільки це коштує і кому платити? І щоб без помилок. Список тобі? А долю випробувати, показати бійцівські дані, характер. Полювання за довідками – це як у пригодницькому фільмі. Ідеш, а серед поля табличка: «Розміновано! Мін майже немає!» Виявляється воно не просто поле, але ж до середини дійшов?
…Приходимо за довідкою. Довідка готова, але кажуть, що треба зареєструвати, а Марійка вийшла. Годину чекаємо Марійку. Прийшла Марійка, зареєструвала, але каже, «жи треба ше поставити пичєтку», а тая «пичєтка» в начальника, а в начальника «совещаніє», а «совещаніє» тільки почалось. Чекаємо ще годину, набираємо досвіду спілкування з кабінетними і нарешті починаємо розуміти, що бюрократ в кабінеті – як зірка в небі: ти її бачиш, а вона тебе – ні.
…Ще одна довідка, котру можна отримати тільки через місяць, «бо Наталка пішла в отпуск». Пробували умовляти, але клерки без бою не здаються. Атакуємо. До них доходить, що ці, станіславські, просто так не вступляться і через три хвилини довідка в кишені. Та радість передчасна – довідку видали з помилкою. Арифметичною. Ну з ким не буває? Через кілька місяців заходимо в той самий кабінет, але там сидить вже інша, молодша особа і займається макіяжем. Уявляєте, одне око нафарбувала, а тут якісь приплелися. Похапцем глянула на довідку з помилкою і каже: «А що ви від мене хочете? Чоловік, який вам цю довідку з помилкою видавав, вже тут не працює! Я вам нічим не поможу.» І знову бій… Цікава деталь: під час таких перепалок, з сусідніх кабінетів, як у заповільненій зйомці, немов персонажі з фільму «Вій», підтягаються сонні канцелярчуки: «Хто-о-о посмів порушити НАШ спо-о-окій!?» Потім приходять «старшой», йому відкривають очі, він відчуває майбутні, зайві,

читати