Завантажити

вже безпородне. Неможливо? Ще простіше: покажіть мені зараз власника німецького вільчура у котрого пес виконує команди українською? Смішно? А італійські вільчурі чогось розуміють італійські команди. І чого би то?
«Тиха сапа» легально діє у приватному секторі: москалики, котрі мають свої фірми на Західній Україні, за малим виключенням, на роботу галичан не беруть. У них «атвращєніє к языку і ваашє...», возять бригади зі Сходу вахтовим методом.
Ох і не люблять же Галичину. Ох і бояться же! Це якийсь страх на рівні підсвідомості – стародавнє галиця-змія-дракон? У ВР нас називають «агрєссівноє мєньшенство».
Чим же була Галичина для України в старі часи? Під час скрути, коли нападали монголи, чи ще якісь окупанти, українські князі ховали в Карпатах від зайд своє найцінніше - ремісників, інженерів, медиків, людей культури, церкви (це зараз вони не в пошані). Ховали від зайд Розум і Серце держави. Ці люди тут жили роками і їхні знання та ідеї Галичина акумулювала в собі і берегла. Звідси у галичан і їхній світогляд і, як похідне, їхній патріотизм.
Зрозуміло, що при парламентській республіці та потішному президентові галичанське керівництво смирно ляже під донецьких. Пару заводиків їм презентують і ляже! Вони ж усі бізнесмени, у них зараз в голові тільки бакси. Навіть пам’ятник Степанові Бандері в Івано-Франківську будують десь на закапелках, а не в центрі міста. Ага, і у дворі філармонії банк вліпити мріють. Так що, кепські наші справи. Пора повертати опришків. А ще краще, Галичині взагалі звалювати з такої держави – неукраїнської держави, вірніше антиукраїнської держави Україна. Бо тільки втечею можна зберегти українство. Я інших реальних шляхів не бачу.Чи хтось хоче поборотися з російським хамом-Голіафом на танку?
Скільки буде українців по духу, а не бізнесменів, від Галичини у Верховній Раді? П'ять? Це проти 400 русскоязичних? Ви думаєте, що ті русскоязичниє не будуть знущатися над Галичиною і мстити за своїх «дєдушек-аслабанітєлєй»? Чи цього не видно вже зараз? Заперечте! Вони, вже відкритим текстом, хочуть виперти Галичину з України (а може це і добре) взагалі і буде у них держава «Юга-Васточная Украіна» зі столицею Масква. А воно і зараз так, тільки закамуфльовано.
В Галичині споконвік в українських справах вела перед греко-католицька церква. А зараз? Вони «не мают чєсу на се, вни сі молят, вни сі політиков не занімают». А що, святі отці, бавимося в демократію з толерантностев? Чи проблеми з географією поголовно? Так швидко забули де знаходиться Сибір? А в Біблії Ісус попереджає: «...якщо ти ні холодний, ні гарячий, то я тебе виплюну з уст своїх...».
Галичині конче потрібна локальна, консолідуюча сила - монолітна і сильна «Галицька партія», чи як там. Хай собі буде ще й імені Олекси Довбуша. Нам вже зараз потрібна така потуга, котра об'єднає Галичину в потрібний момент. До автономного плавання корабель треба готувати! Готувати завчасно! Пожежну машину купують до того, як сталася пожежа.
Русифікація і деморалізація Галичини іде повним ходом, спробуйте у центрі Львова почути українську мову. Для цього треба бути везунчиком.
Отож бо й воно - того, хто готується до повені, вода не забере, а Біблія рекомендує будувати власну хату на камені, а не на піску.


2008 р.

P.S. І ніяких претензій до пані Тимошенко! Вона що, зобов’язана Вам любити «Українську Пісню»? Дякувати вже й за те, що не має до тої Пісні такої ненависті, як її русскоязычныє соратники та однопартійці...
-----------------------------------------------------

Що розказував ведмідь

Заблукав я в горах. Йду і третю годину кричу:
– Егей, люди! Хто мене чує!? Егей!...
Раптом чую голос з–за кущів:
– Чого репетуєш в чужій хаті?
– Та заблукав я.
– А кричиш чого?
– Та може, хто почує.
– Hу, я почув! Але не знаю, чи тобі від цього легше стане, – сказав хтось важким басом. То вже і добре, цей місцевий мені дорогу покаже. Я схилився за грибом.
– Ану кинь гриб! Ти його тут садив? Рушницю на землю! Руки за голову! І не оглядайся, бо заїкою станеш!
– Та я ... Та мені ... Мені Олексій Іванович дозволили тут у лісі походити, він тут хазяїн.
– Ха-ха! Я тут хазяїн!
– А ми це ще побачимо,– почав нагліти вже я і оглянувся, а не треба було... Мат-тінко моя... Передо мною стояв ведмідь. Здоровенне ведмедисько і зі шмайсером на шиї:
– Чому ти не слухаєш дружніх порад, я ж просив не оглядатися. Не сіпайся і контролюй свій сечовий міхур, – ого, думаю, і мене галюцинчики відвідали.
– Та ні, це не галюцинчики, – «заспокоїв» мене ведмедик.
– Ти що, думки читаєш?
– Так, – відповіла грізлі-алюцинація.
– Я не галюцинація, я мутант. Я – майбутнє цієї багодатної, знищеної вами землі, – пафосно проговорив ведмідь і посміхнувся. Я себе непомітно ущипнув.
– А ти себе ще вкуси. Так, досить істерики, все розкажу. Штани сухі? То і добре.
Ведмідь остро подивився мені в очі – страх раптом кудись зник, мені стало добре і спокійно. Видно ведмідь володів якимсь

читати