Завантажити

долонь по столешницях димова завіса басовито виревувала останні винаходи нелояльної молодіжної думки.
— Пьянь, рвань, погань, — буркнула Роза, зло сплюнула і для вагомості припечатала: — Вiдшивань.
Бузкова Роза обожнювала кафешки саме за цi сиво-димні завіси, бо їхнiй колiр дуже гармонiював з її власним кольором. За завісою можна сховатися від миготіння стін. У завісах можна спокійно загубитися, розчинитися й напитися. Хай навiть якісь надто гамiрливi йолопи вічно псують враження…
— Не в гуморi? — поцікавився голос лiворуч.
— Е?!
Роза одразу відпала від монотонного натовпу і хляпнулася на ажурний стілець, який ледь не розвалився від надто енергійної посадки.
— Їсти хочу досхочу, — зкаламбурила вона, зробивши відповідний жест.
— А пити не хочеш. Слинiв забагато, — пожартував дужий модний парубок, що сидів за столиком, але одразу ж обережно додав: — А мені даси напитися? Зi скляночки. Вона в тебе ладна? Трiснута чи як?
— Я тебе по твоїх очах твоїх нахабнючих зараз трісну, — гiдно відповіла Роза, але одразу ж уточнила: — На все свій час. Поки що я голодна.
Роза знала, що модні парубки не ображаються на грубiсть з її боку. Вона взагалі надчудово знала модних парубків і всі їхнi нехитрі звички, тому життя уявлялося їй нудотно-бридкою жувальною гумкою. І справдi, співрозмовник анiтрохи не образився. Просвердливши натовп, він повернувся за мить з тарiлочкою печива і склянкою збитих вершкiв. Одразу ж стіни бара ревонули популярний шлягер:
— А Роза запала, запала
На цього Азора, Азора!
Мiй погляд ти ледь упіймала,
Як чашку з фарфура
i миску з фарфора!
Тебе заряджаю-ряджаю!
Тебе наряджаю-ряджаю!
Тебе поважаю-важаю!
Тебе проводжаю-воджаю!
— Така музичка краще за ниття банджистiв? — весело поцікавився парубок.
— Звідки ти дізнався, що мене звати Розою? — спитала Роза, поглинаючи вершки і вже більш прихильно позираючи на модного співрозмовника, який, здається, справдi був хвацьким молодиком.
— Нізвідки. Просто я — Азор.
— Весело, — кинула Роза. — Дуже весело. Роза, Азор — все навпаки. А тепер дай пити.
Азор упіймав точно за шийку і висмикав з кишені парубка, що тупцював поруч, пляшку “Наполеондора”. Серце Рози майже розтануо. I, здається, скляночка вже зволожилася.
— Ей, ей, легше, — запротестував парубок, хоча у порівнянні з Азором виглядав досить-таки кволим.
— Скільки з мене? — безбарвним голосом поцікавився Азор.
— Тридцять п'ять франків, — відразу пожвавiшав парубок.
Азор покопався в гаманці, витяг звідти шість потрійних бані і тицьнув хлюпику зі словами:
— От і добре. Ми розрахувалися. Геть звiдси.
Коли гроші стискає настiльки величезний кулачище, як у Азора, сперечатися не доводиться. Хнюпик ганебно відступив.
Одна iз Стін вибухнула снопом блакитних іскорок і повідомила:
— А тепер добiрка останніх новин. Чи знаєте ви, скільки лампочок на рік купує знаменитий Бандальмахар Дукс, виконавець головної ролі в серпантині жахів “Скажене полум'я”?
— Дукс, Дукс! — вискнула Роза, заплескала в долоні і з криком: “За тебе, Бандальмахар!” — залпом проковтнула повну склянку “Наполеондора”.
— Так, Дукс — це класно, — мимохідь кинув Азор (проте, без особливого ентузіазму; він був дуже зайнятий, оскільки намагався уявити Розу голою і все не мiг вирiшити, як вона краще виглядає: на спині або рачки; Роза ж давно перестала помічати подібні хтивi погляди). Стіна продовжувала віщати тим же тоном:
— Виявляється, Дукс сам цього не знає. Всі хатнi, а також інтимні справи суперзiрки взяла на свої нiжнi чарівні плічка його тринадцята коханка, за сумiсництвом — економка і секретарка Гліцинія Коннігана. Як влучно висловився сам Бандальмахар, “лампочки йому до лямпочки”. Найщасливіша ж iз Гліциній упевнена, що її вже Дукс не кине, як кинув дванадцять попередниць. Вона дебютувала нещодавно на естраді і сьогодні стверджує разом iз групою “Блакитні хлопчики”, що тринадцять — це найщасливiше у світі число.
— Пливла я бурхливим світанком
У каламутнiм вирi буйних днів.
А ти, розпахнувши фiранку,
Кохання мого захотiв!
— Тю-у-у-у, не можу чути цю корову, — не зважаючи на те, що крiзь вмiло зробленi дiрки сукнi вся кафешка бачить її фіолетовi принади, Роза рвучко пiдвелася й загорлала: — Ти, Гліциніє, чи як там тебе! Я тебе зживатиму із затишної місцинки! Я стану в Бандальмахара чотирнадцятою! Ясно тобi, стерво?! Хоч на годину, а стану! Чуєш, ти, мавпо-розмальовко?! Буду!!! І мене показуватимуть по всіх Стінах!
— А як же я? — стримано спитав Азор. — Ти мені першому пообіцяла дати.
— Пiш-шов ти!.. Телепень, — Роза впала на пiдлогу мимо стільця. — Хочу добитися до цього акторчика Дукса. І доб'юся. А ти — телепень. Обносок. Пшик без палички. А я красивіша за цю корову, — Роза явно забула про свої криві ноги.
Модний від макiвки до п'ят Азор все ж образився. Це була нехай маленька, але перемога над ганебними парубками, тому Роза збадьорилася і навіть стала потихеньку давати волю власним мріям.
— Тринадцять, тринадцять, тринадцять!
О-гоу-гоу-го!
Давно

читати