Завантажити

Ризикнемо повторити для тих, хто уважно не слухав нас раніше: сьогодні Бандальмахар Дукс зустрiв легку, але передчасну смерть разом зi своєю коханкою номер тринадцять — Гліцинією Конніганою. Спочатку стали підозрювати саме Гліцинію, та її тіло знайшли в сусідній з Бандальмахаром кімнаті.
— Ж-жах, ж-жах, — прошепотiла Роза, дрібо цокотячи зубами і зацьковано озираючись. Без Дукса її свiт нестримно руйнувався, простромлена Рожева Мрія немов би вмирала повторно.
— А зараз фрагменти останньої, так і не вiдзнятої повністю серії серпантину “Скажене полум'я”, присвячений пам'яті нашого загального улюбленця i кумира!
Стіна шумно продемонструвала натовп монстрів, в центрі якого театрально застиг замислений Князь Пітьми (він же Бандальмахар Дукс у всій красі пластичного гриму). Роза просто не здатна була сприймати ці унікальні кадри. Моторошна звістка ніяк не вкладалася в голові. Ця жахлива подiя з тупою упертістю бульдозера трощила всі життєві плани Рози.
— Не стати мені його чотирнадцятою коханкою, — пробурмотіла Роза і негайно без жодного переходу розповіла: — Наші з Лілією скляночки тоді уперше одтрiскали і заплатили за це наркотою. Отак я й “сіла на голку”… заразом iз соломинкою.
— А тепер давай-но скляночку мені, — ліниво заявив Азор.
— В мене якесь чорне Почуття у горлі, — знесилено поскаржилася Роза. — Дукс помер. Мрію пронизав Ніж Долі. Рудий у натовпі зустрівся. Все це обпалює. Я не хочу.
— Намагаєшся уникнути розплати? — мовив Азор із загрозливою підозрілістю. — Не вийде, — і занурив соломинку в склянку…
Золота дужка зробилася м'якою і тонкою, ромбик ковзнув від мочки вуха униз, з'їхав по ліжку і опинився на підлозі. Він почав збiльшуватися. Повільно, нестримно. Нарешті Золотий Бог, що досягнув розмірів десятирічної дитини, насилу відірвав від ромба прибитi руки й ноги, пiдвiвся, пройшовся туди-сюди перед ліжком, де спали знесиленi Роза і Азор, трохи розсунув свої груди. З щілини, що утворилася, назовнi пурхнув рій напівпрозорих тіней. Той, хто летів попереду інших, кинувся до непритомної знесиленої Рози і почав торсати її.
— Що ти робиш? — запротестував Золотий Бог, та його слова не подiяли.
— А… Де я? — Роза безглуздо обводила бузковими очима смертельно перелякані Стіни.
— Прокинься, час! Скажи, чи хтіла ти Чотирнаць'тою буть, Що інших затьмарить навік? — проспівала тінь, котра явно звикла до обожнювання.
— Дукс! Бандальмахар Дукс, яке щастя! — зраділа Роза, але одразу ж здивувалася: — А чом ти такий… прозорий?
Дукс мовчки усміхався. Роза відсторонилася і викрикнула:
— Дукс, ти ж помер! Я чула!
Приголомшена свідомість готова було видавитися з тіла крізь витріщені очі і величезний горлаючий рот. Не маючи виходу, вона змушувало судомно битися голе бузкове тіло, в яке вже вчепилася дюжина прозорих фігур. Азор прокинувся від її криків і від іржаво-нестерпного виску непроханих гостей, але також був схоплений.
— О так, помер я. “Бідолашний Дукс!” — сказали друзі й вороги. Iрорги випили мене, — актор театрально здiйняв руки до тремтячої від переляку Стелі.
— І мене, — додала Гліцинія Коннігана, вказуючи на розвеселих прозорих істот. Роза забилася в їхнiх чіпких руках, мов пташка.
— Допоможіть! Пустіть! Азоре, Азоре!
— Даремно ти її розбудив, — з докором сказав золотий карлик.
— Не сердься, в цiм немає й граму небезпеки, — заперечив Дукс. — Жадала стать чотирнаць'той вона І тільки цим була повна. І як же можу їй відмовить?..
— Паскудник! Геть вiд неї!
Азор напружив свої чудовi м'язи, намагаючись вивільнитися, однак Золотий Бог вдарив його ребром долоні в груди. Тіло репнуло. Загарчавши і відштовхуючи одна одну, прозорі фігури прикипiли до трепетного серця Азора і почали пити його. Роза відвернулася, закусивши губу. Взагалі-то вона любила спостерiгати за бiйками і сама теж могла пiддати ногою як слід. Але доводити справу до такого кінця… Щоб вiд переляку кров стигла в жилах… Щоб усвідомлювати, що сама опинишся в тому самому становищi за п'ять хвилин або п'ять секунд…
І в той же час всередині поширювалося і розросталося якесь ласкаве й вдячне почуття до Бандальмахара Дукса за те, що його супутники позбавляли її, а заразом і весь світ від ганебної істоти, модного парубка Азора. Він бо вже встиг набриднути Розі до позiхотної нудьги у вилицях. Заразом нiжне почуття розтікалося і на Золотого Бога, який, здається, і привів всіх цих прозорих. Роза жваво пригадала п'яне марення… Або й не марення зовсім?! І одразу ж ті невиразнi обіцянки величі знищили її переляк.
— Ось. І нічого страшного, — тим часом заспокоював її Дукс, ненадовго переходячи на прозу. — Я також боявся. І Гліцинія. І він, і він, і вона, і кожен з нас. Але повір мені, дівчинко, без душі ти станеш як всi. Душа — немов той камінь на п'ятах, Бездушним легше, iнше — суєта… Вiзьми лишень Азора. Йому вже лiпше, а невдовзi Він приєднається до нас I сполохне, мов гас… I лишиться на цiй дорозi, — Дукс застиг в позі самовдоволеного штукаря.
Напівпрозорий Азор насилу сів, виставивши верхню

читати