Завантажити

всі рани юнака і дівчини так, що вони закрилися. Лише на правій щиколотці в Честава і на лівій у Iриски Смерть залишила по малесенькій подряпинцi, звікiля продовжувало точитися яскраво-червоне вино скривавленої душі. Тут стара завмерла, мимоволi замилувавшися своєю роботою, й тихо пробурмотіла:
— Діти, діти… Звiсно, ви мене не чуєте. І добре, що так, бо не можна вам знати цього… але якби не ви, що стало б зі мною? Золотого Божка розірвала власна лють. І не без вашої допомоги. Всохла б я, зачахла, — Смерть затрусилася від беззвучного гіркого реготу. — Смерть — і раптом померла б… Діти, діти! Що ж ви зробили? Доки не бачите, спасибі вам від мене.
Стара схилилася спочатку до Честава, потім до Iриски і крадькома поцілувала в чоло. Після цього нарешті з'єднала їхнi руки.
Юнак і дівчина повільно розплющили очі і так само повільно сiли.
— Смерть, — прошепотiла Iриска, стискаючи руку Честава. Він інстинктивно напружився і одразу ж із здивуванням виявив, що пухлина iз суглоба геть зникла.
— Ми загубили твій плащ. І пов'язки з плаща загубили, — винувато сказала дівчина.
— Чи у плащі рiч? — ласкаво відгукнулася Смерть.
— І ми зляглися там, в руїнах, бо несила було стримуватися. Ірорги знайшли нас… і випили? — Iриска не вірила собі.
— Хто ж в змозi випити вас? — щиро здивувалася Смерть. Її чоло й лисе тім'я вкрилися чорними як сама земля борознами зморшок.
— Я не зумів захистити її, — з гіркотою вимовив Честав. Смерть сухо засміялася.
— Ти захистив її. І вона тебе. Ваші тіла все одно не змогли б протистояти iроргам, най ви були б хоч у тисячу разів сильнішими. Але ваші душі захистили одна одну єдиним можливим способом — коханням. Ви все вiрно зробили, починаючи від втечі з цієї самої площі і закінчуючи поверненням на неї.
Смерть хитро дивилася на юнака. Той звився мов ужалений і прохрипiв:
— Як це так? Чи не ти твердила мені постійно: кинь дівку!
— А по-твоєму я мала сказати: злягайтеся швидше?! Ваше кохання не дозріло б. Ви кинулися в обійми один до одного лише коли не змогли опиратися коханню. Коли запрезирали небезпеку. Коли знехтували навіть мною, Смертю. Коли стали одним цілим у двох тілах. Як інакше могли ви перемогти? Але ви перемогли. Дивiться!
Смерть змахнула мітлою, й тисячі порожнiх оболонок з листяним шелестінням здiйнялися в повітря.
— Нас все ж випили, — Iриска з жахом уткнулася Честаву в бік.
— Хто спроможний випити вас? — повторила стара.
— Але невже інші… Не можу повірити.
Честав заспокоював перелякану дівчину, здивовано ворушачи губами.
— Були й інші, — стара вказала кістлявим пальцем на пояса Скам'янілих і Задеревенілих, які оточували площу. — Але один з них недостатньо кохав іншого. Або не кохав зовсім. Лише до кінця розділене кохання до кінця сильне й непереможне.
— Я чув про Рудого і Руду-з-Пацюком, — підозріло сказав Честав. Смерть зітхнула.
— На жаль, вони віддали себе не один одному, а пісні.
— І що ж буде далі?
Iриска притислася спиною до Честава, охопивши голову руками і трохи погойдуючись.
— Ми утрьох відродимо землю.
Юнак і дівчина недовірливо подивилися на Смерть. Але стара не жартувала.
— Відверто кажучи, ви залишилися останніми, хто здатен був перемогти iроргiв. Але цей лише початок вічного шляху. Я, Смерть, кажу вам:
Одного разу ви померли, а двічі не вмирають. Вас не існує для життя, але я, Смерть, відродила вас одне для одного. Віднині ви — Вічні Коханці.
Ходiть землею. Блукайте де й скільки забажається. Цілуйтеся скільки завгодно. Ніхто вас не побачить, жодна людина, тому що ви — лише одне для одного.
Подивіться на свої ноги. В кожного є ранка, що не загоюється. І де б не пройшли ви, туди впаде ваша душа з кров'ю і наситить землю, і відродить її. А я попрацюю віничком. Сміття ж бо он скільки!
Смерть озирнула задоволеним поглядом сірі оболонки, що лежали всюди.
— Але… але я не хочу, щоб Iриска стiкла кров'ю! — скрикнув обурений Честав, намагаючись затиснути губами ранку на нозі дівчини.
— Утретє питаю: хто здатен випити вас? Землі це також не під силу.
Стара явно насолоджувалася розгубленiстю парочки.
— Але чому кров?
— Кров — це життя. За життя землі треба заплатити чимось рівноцінним, тобто життям. Наприклад, своїм. А з вашою кров'ю разом ллється ваша невичерпна закохана душа.
— Але я не хочу! Я боюся. Я слабка.
Iриска забралася до Честава на руки і згорнулася там руденьким кошеням, сховавши обличчя в юнака на грудях.
— Невже ти залишиш землю в мертвому панцирi розвалини Міста? — Смерть пильно подивилася на дівчину. — Не вірю. Врахуйте, я навіть не прошу вас вибирати. Я давно вибрала за вас. І ви давно вибрали самі за себе, коли покохали. Дивiться! І ваша кров теж вибрала…
З місця, на котрому нещодавно вони лежали мертві і де зник порох, що лишився від Золотого Бога, виросли могутні лози дикого винограду і пагони хмелю завтовшки в руку. З небаченою стрімкістю чіпляючися вусиками і випускаючи все нові пагони, рослини обплітали кам'яне громаддя церкви. Пагони

читати