Електронна бібліотека/Поезія
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Ой у полі та стернистому,
На старому Деревлянському,
Явори стоять, гойдаються,
Ще й вітрами умиваються.
Там Сварог схиливсь над стернями,
Вкутав голову туманами
І ворушить тихо віями,
Мов лісами в білім інеї.
Тихо віями він скочує
Сльози, тугою розтоплені,
Що лишаються озерами
У долинах серед зелені
Та й курять до сонця водами
В ранки білі, теплі, травневі.
Сварог каже тихим голосом,
А садки скрізь задимилися
У цвіту густім, вишневому,
І вишневим цвітом всипались,
Наче ріки, вуса богові:
— "Явори тверді, кряжистії,
ви сучками попробивані,
мов стрільчастими перунами,
прокажіте мені сурмами
хто голосить ото селами?
Ваші сурми наготовлені,
Із ярів крутих змуровані,
На степах моїх простягнені!"
Явори мовчать, гойдаються,
А стерня шепоче шелестом:
Половецькі орди їхали степами,
Ловили списами зорі вечорами;
Половецькі орди їхали лісами,
Сонце повтикали злотними стрілками:
Сонце покотилось з могил до криниці
Й заюшило кров´ю хустку молодиці...
Не з відрами стала вона під вербою —
Дитину вмивала гострою водою:
— "Погойдніться, верби, понад берегами,
розступіться села з білими хатами,
я несу дитину на чорні майдани,
хай зозулі сиві кують над дворами...
На чотири бори насунули хмари,
Й ними блискавиці ножі сполоскали;
Брязнули зірниці і на сході в полі,
А в диму, тумані, заіржали коні;
Блиснули носами круки на могилах,
Під крила сховавши знижені долини,
Й вилискує місяць у птахів на крилах
І капає з крил їх на яр та на ниви...
А муж мій поїхав волочити, знаю,
Аж на Сян від коней копита лунають...
І горе, горе серцю і людському зору,
Страшно мовить слово у світ, як у нору:
Вдарили гармати московські з-за Дону
та й шлях перебили, в землю увалили,
повбивали коні, дружину прибили,
йому темні брови присипали пилом,
а борона впала Богові докором,
зубком учепившись в небосхил на бором,
та й висить на небі на північ зубками,
розгойдана люто сніжними вітрами,
звід яких аж зуби довгі розпеклися
й на небі зірками рясно зайнялися...
А вже ж, як ревнули з Дарниці гармати,
Іншії московські і в другую пору,
То кинули мужа на простір проклятий,
На зубки вогненні, височенно вгору, —
та й висить на небі ратай з бороною
над землею й морем, ранами роздертий,
кров´ю заливає Північ з Колимою
і на чорний Захід тінь кладе від смерти"...
На голі майдани вийшла молодиця
Й, поставивши сина там у кривавиці,
з мукою гукнула: "Ллє кров без упину,
не покинь закляту, розп´яту Країну!.."
Тихий шепіт зник над стернями
А Сварог ворушить віями,
Мов лісами в білім інеї;
Тими віями він скочує
Сльози, тугою розтоплені,
Стають сльози ті озерами
У долинах серед зелені
Та й димлять до сонця водами
В ранки білі, теплі, травневі...
А з голих майданів кричить молодиця,
До віків Трояна, бо ще всім не досить!..
Від борони небо кров´ю червониться
Кров´ю Північ червоно заносить!..
Останні події
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!