Електронна бібліотека/Проза

Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Завантажити

Полуднева спека трохи спала, і пастухи стали вільніше дихати. Деякі вівці і кози, знесилені денним сонцем, лінькувато повертали свої невеличкі голови і мляво посмикували ріденьку траву, просто лежачи на землі. Малий Павло згадав, якйого батько цитував Талмуд: «Коли бачиш хорошого верблюда, гарного коня чи осла, скажи: «Благословенний Той, Хто творить прекрасне в Своєму світі». Малий не любив впертих віслюків, боявся коней і був дуже здивований, що в тому місці мудреці обійшли увагою овечок. Не зчувся, як на землю опустилися вечірні сутінки і старші чоловіки почали готуватись до ночі: зносили заздалегідь приготовлений хмиз, всілякі патички, суху траву. А коли розвели багаття, то довкола геть смеркло. Вівці збилися до купи (так було тепліше) і їх не було чути. Хіба зрідка доносилось потривожене: «Бе-бе-бе-е-е…». Але на худобу з дорослих, зазвичай, ніхто не звертав уваги. Охоплене вогненнимиязиками, просто на очах у присутніх, згоряло сухе галуззя, миттєво перетворюючись у сивий попіл.Павло уважно дослухався до чоловічих розмов. А слухати було що. Тихцем провадили мову про Вчителя, якого схопили ще в середу і повели до первосвященика Каяфи. Вчитель Ісус був особливим і не таким, як всі решта людей. А які у Нього були руки! Малий пригадав, як важко захворіла Петрова теща, котра жила в одному дворі із його бабусею. Ісус, так звали Вчителя, тільки доторкнувся до неї – і жінка ожила, і встала, і пішла… Дітлахи, а серед них і Павло, кинулись за ним, коли йшов з того двору, обступили його. Кожен намагався притиснутись до нього, бодай доторкнутись до його одежини. А він простер руку уперед і погладив… його, Павла. І таке тепло охопило малого, така радість огорнула його душу, така благодать наповнила серце! Запам’ятав на все життя, тільки не міг дібрати слів, щоб комусь описати той стан. Було це в Капернаумі, де він жив і виховувався у своєї бабусі, бо батьки рано повмирали. А зараз Павло найнявся на роботу… Буде вночі стерегти худобу. Очі не слухаються його, повіки злипаються і стають важкими – преважкими… Несподівано хтось боляче штурхає вбік – і сон як рукою зняло.

- Еге, хлопче, так діла не буде. Спатимеш вдома, а тут… - той, що штурхав, не встиг доказати, бо до багаття підсіли якісь чужинці. Вони розповідалинеймовірні речі: Ісуса таки справді схоплено і завтра Його хочуть вбити – розіп’яти на Череповищі. Так називають тут місце, де знаходиться Голгофа. У малого Павла від почутого аж серце затріпотіло, як схоплене пташа, якого кинули у клітку. Такий страх його охопив, ніби це з ним має статися…

– Але ж на Череповищі тільки два хрести, а ви кажете, що страчуватимуть трьох? – вставив і собі п’ять копійок хлопчина. – І чому напередодні Пасхи, чому?

Чоловіки здивовано перезирнулися поміж собою – не сподівалися на таке запитання від дитини, тому на якусь мить замислилися:

– А що? Хлопець має рацію. Дерев довкола майже не залишилось. Але люди Пилата із під землі дістануть. Згадаєте мої слова.

Малий Павло не знаходив собі місця. Він палко молився до Бога і просив, щоб на його землі щезли всі дерева. Дивно, він не просив, щоб Бог змилувався над Вчителем, а просив про дерева… І тут раптом згадав! Жінка! Та сама жінка, яку він в дитинстві дуже боявся, бо вона завжди приносила із собою нещастя! Все, що казала, завжди збувалося. Вона жила тоді на околиці Капернаума. Як тільки вона з’являлася серед людей, ті сахалися від неї, як від хворої на проказу. Одного разу вона застала старого садівника Марка за роботою: той обкопував дерева біля міської площі. Він дуже любив доглядати за деревами. Особливо за тими, які росли самі по собі і були кинуті долею напризволяще. Тільки завдяки цій його великій любові три дерева біля площі, а самекедр, кипарис і ялівець були розлогими і розкішними, не такими, як усі. Старий Марко час від часу розпушував біля їхнього підніжжя піщану землю і поливав, поливав, поливав… Перехожі дивилися на нього, як на дивака.

– Марку, ти що, не маєш більше роботи? Чи в тебе так багато відтепер вільного часу? В які це віки і часи у нас піклувалися нічиїмидеревами і доглядали за ними краще, аніж за людей? Та про них сам Бог дбає. Посилає їм сонце, іноді дощ. Хіба їм цього не достатньо?

Але старий Марко не зважав на людські розмови. Їм хіба що? Аби тільки привід був, щоб зайвий раз поговорити…І от та сама жінка, де не візьмись, мов мара яка, вигулькнула із натовпу і почала хвалити старого садівника:

– Добру справу робить Марко. Вам того не знати. Бо у кожної людини і в кожної рослини, ба – навіть у птахи, у билини і стеблини є своє призначення на землі. Бог про все попіклувався заздалегідь. І в цих дерев, за якими доглядає Марко своя, особлива місія… –спробувала стати на захист старого садівника жінка.

Почувши своєрідний голос віщунки, люди враз відступили від неї і вона залишилась самотньо стояти навпроти дерев і натовпу, що несподівано принишк і насторожився. І тільки літній вітерець гойдався на розкішних гілках кипарису, намагаючись розхитати тугі, налиті зеленим воском, гострі на дотик, гілочки кедру та ялівцю. Їм було все одно, про що сперечалися внизу люди.

Натовп, охоплений тривогою і напругою заціпеніло мовчав. Жінка продовжила:

– З цих дерев ви ж самі незабаром зробите хреста і розіпнете на ньому Того, Хто згодом стане для Вас усіх понад усе… Буде мить, коли не ви, засліплені злістю і ненавистю, а вони, – жінка кивнула убік дерев, –стануть йому останнім прихистком у найважчу хвилину, у хвилину, коли Він опиниться МІЖНЕБОМІЗЕМЛЕЮ. Разом з цими деревами настане кінець і тобі.

Ці слова були кинуті вбік старого садівника.

Чужа і невідома жінка із страхітливими словами на вустах зникла так само, як і з’явилася, не давши людям оговтатися…

Малий Павло вмить згадав за ті дерева і все всередині похолонуло. Он воно що… Он про що тоді була мова… Не гаючись розповів старшим. Йому було дозволено відлучитися…

Замість розкішної зелені білими плямами зяяли серед світлої місячної ночі свіжозрубані пеньки. Як людська вселенська рана, як зранене серце - МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ… На одному з них запеклася живиця. Дерево плакало. Плакало за тим, що його чекало…

Павло кинувся до старого Марка, він знав, де той мешкав. Не боявся порушити спокій тихої ночі: щосили загамселив у невеличкі дверцята. Але вони були незамкненими і різко розчахнулисянавстіж, бо були із двох половинок. Хлопчина вбіг на подвір’я і злякано застиг: біля порога, розпростерши руки, як крила, лежав старий садівник… Його руки ще віддавали останнім теплом, але було вже надто пізно, аби йому чимось допомогти. Павло закрив старому очі і… вражено зупинився. З лівого ока викотилася прозора сльоза. Старий продовжував жити навіть у Ній, навіть тоді, коли знаходився МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ.

Малий важко опустився на вистиглу за ніч землю. Невпинно наближався світанок. Світлішало. Але не на душі. Його охопило жахливе сум’яття, розпач, розчарування у передчутті Великої Неминучості, Прийдешності, Всеохопності. Не хотілось жити… І – немов спалах. Духовними очима побачив всі подіїгрядущої П’ЯТНИЦІ. Враз. В одну мить. Звідкілясь взялися сили, щоб звестися з колін. Відтепер Павло вже знав, що не повернеться до нічної варти біля овець. Віднині він приступав до іншої і важливішої ВАРТИ. До варти на сторожі СВІТЛА. Павло йшов у напрямку до Єрусалима, аби в молитві підтримати свого Вчителя у ту мить, коли Він опиниться МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ.



Партнери