Електронна бібліотека/Поезія

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

*

Міраж сонливий, схований у дати,

Мелодією вирію щемить.

Написано, що мало написатись.

Літа й віки вміщаються у мить.

Весна така пісенно-солов’їна,

Що забуваєш про коли та як.

Осонцена усміхнена сльозина.

Тягар душі, що легша солов’я*.

*Побутує твердження, нібито маса душі – 21 грам (тоді, як солов’я, - від 22 до 25 грамів)

 

 

*

Обман убивчу правду не загоїть

І не сховає суть у велеслівний ребус.

Прийшов, аби не розминутися з собою.

Відходячи, надіявся втекти від себе.

 

*

Ще, безумовно, будуть виграні бої,

Одначе програна вже битва.

Небесні легіони, сотні та рої –

Неословеснена молитва.

Війна.

Відвічне плетиво ганьби й звитяг.

Веселка у сльозинці Бога.

Одначе кожна смерть – зернинка для життя,

Поразка – мати Перемоги.

 

 

 

*

На згадку ще –

Прощальний грім серпневий,

І сповідь літа

Сиво-дощова.

Передосінньо

Втомлені дерева,

Уздовж узбіч –

Загублені слова.

Та завтра

(Хоч комусь його не буде) –

Вже вересневий відлік

Ночеднів.

А там –

І дощ осінній,

Що остудить

У поглядах

Заховані вогні.

 

 

*

«Впливаємо в соснове море»*,

В осонцену зелену сутінь.

Усюди згаслих вчора

Невидима присутність.

Живиці дух, правічний спокій,

Сльозин зіниці в павутинні.

І шемрання, і кроки,

І вже не наші тіні.

*Богдан-Ігор Антонич, «Праліто»

 

 

*

Днина осонцена

В сутінь відчалює;

Дивиться жінка

У те, що спливло:

Погляд

Хмільне запечалення,

Світло-осіннє

Тепло.

Стільки проміння

В сльозинці непрошеній.

Тиха задума

Та видивосни.

Гріюся

Поглядом Осені,

Де аж по вінця

Весни.

 

*

Із короною лелечого гнізда

Хатина,

Із теплінню літа

Вересневий вирій.

Тиша.

Пісня цвіркунів

Як сага часоплину,

Й сонце

У мішені павутиння

Сірій.

 

НА УЗБІЧЧІ

Горіхи в траві – іграшкові м’ячі.

Довкола – пташиний базар-тарарам.

Запитує дятел, клюючи: «Чий, чий?»

Ворона осудливо стверджує: «Крав!»

Метких горобців галаслива юрба

Торгується гучно за терен і глід.

Скидаючи листя, старенька верба

З узбіччя шепоче чи стогне: «Сто літ».

 

 

НІЧНА ПРАГА

Місяця око – у синьому німбі.

Містика тисячолітньо-осіння.

Стіни будівель – із відблиском срібним.

Прага нічна – із привидотіней.

Тут промовляє цеглина і камінь,

Душами дихає світло незгасне.

Тиша у Празі тремтить голосами,

Влтава вдивляється дзеркалом часу.

 

*

Осінь.

І що тут поробиш.

Доля: падіння – політ.

Дуба старезного стовбур:

Пам´ять – у борознах літ.

Листя, в повітрі зависле.

Щем а чи дух давнини.

Стелиться поле до лісу

Килимом озимини.

 

*

І відвесніли, і відлітували,

І набулись, і світ не відтеплів.

П’ємо вино осінньої печалі,

Вслухаючись у пісню журавлів.

І гріє біль, і спогади – як ліки.

Над небом у ріці – мости хиткі.

Сяйливосвітлі липа та осика –

В оточенні метеликолистків.

Цілющо-пряного повітря холод –

Провісник сніжночистої зими.

В усміхнених сльозинах – вдячність долі

За присуд залишатися людьми.

І відвесніли, і відлітували,

І набулись, і світ не відтеплів.

П’ємо вино осінньої печалі,

Вслухаючись у пісню журавлів.

 

*

Усамітнення та упокорення.

Тиші тисячолітній стогін.

Недочитані

Небо зоряне

І земні

Роздоріжжя-дороги.

Нерозгадане утаємничене,

Що без слова

Й зодягнуте в слово.

Тож прощання –

Подячне освідчення

У любові.

 

*

Навіть безвинні провини

В спогади й сни оповиті.

Часто в собі мить, хвилина

Вміщує майже століття.

Нині і знахідка – втрата,

Радість відлунює болем.

У побажанні «до завтра»

Чується «до ніколи».

 

*

За обрієм

Пливе у небеса

Дорога.

Вбираю в очі синь

Бездонну та безкраю.

Іду.

До спогаду

Донизуючи спогад.

«Фата-морґани цього світу

Споглядаю»*.

* Йокосе Садаомі, «Міняючи тіла…» (переклад Андрія Неморчевського)

 

ПРИХИСТОК

Звичні нарікання,

Сповіді, осанни;

Знахідки та втрати,

Втечі й лови…

Та якщо ти слова

Пожиттєвий бранець,

То твій прихисток –

У слові.

 

*

Не шукаймо поета

В осанні, в огуді,

В лабіринтах блукань

Чи у цвинтарній тиші.

Він, погасши, -

Ніде вже

Й усюди,

В міражі ночеднів,

У мелодії віршів.

Не шукаймо у слова

Підтексті/надтексті,

В таїні одкровення,

За ширмою теми.

У залишених віршах поета

Не його, а себе

Віднайдемо.

 

*

Миттєвості життів

Пливуть, летять, біжать.

З сузір’ями «чому»

Згасає кожне.

Для запитань

Справіку

Є межа,

Коли

Їх ставити

Не можна.

 

*

Загадку буття

Неможливо збагнути.

Хмаринами душі

В космічній безодні.

Вміщається вчора,

Сьогодні, майбутнє

У знака печерного

Коді.

 

 

 

*

Кожному –

По лабіринту своєму.

Доля – дорога

Блукальців одвічних.

Зірка ж цвіте,

Коли царствує темінь:

Обриси ранку

З’являються ніччю.

 

*

Все більше стискається простір;

У митях привільно вікам.

Тремтить у нічній високості

Незмінна іскриста ріка.

Зі Шляху Чумацького солі

Насипала ніч у траву.

Ой болю мій, вірний мій болю,

Допоки живеш, я живу.

*

Були рабами гри.

Адже потрібно жити

І сподіватися знайти, якщо загубиш.

Безумці – в ролі мудреців, голодні – ситих,

А брехуни та заздрісники – правдолюбів.

Без права на антракт

Під «браво, біс» тривала

Трагікомедія абсурдного театру.

Поневірялася з тавром зневаги слава,

Мерцям живим не треба було помирати.

Ховалися за ширму слів безмов’я бранці,

Топилися до забуття в бездонні дози.

Та очі відвертали, як, бувало, вранці

Текли по склі віконному

Господні сльози.

 

*

Ми за злети падіннями платим,

За гріховне – спокутою-постом.

І зазвичай духовне багатство –

В парі з матеріальним убозтвом.

 

 

*

І днина сниво спогадів колише,

І тепло-світло на буття межі:

Обличчя й погляди, слова і тиша

В небесно-сонячному

Міражі.

 

ВЕЧІРНІ ПІДСУМКИ

У ніч відпливаючи, вечір

Вгорі крапку зіркою ставить.

Найважчий тягар – порожнеча.

Найвбивчіший трунок – ненависть.

 

ЗІЗНАННЯ І (з діалогу)

- Щомиті далеке все ближчає й ближчає. -

- Та стільки проміння у кожному дневі. –

- Із ким ще спілкуєшся?

- З тишею.

- То хто ж тоді друзі?

- Дерева.

 

ЗІЗНАННЯ ІІ (з монологу)

Й розділений хліб, що справіку святий;

І слово, в якому майбутність.

Було все.

Час безповоротно піти

І в спогаді не повернутись.

 

*

Не сховатися

В маску чи привид,

Що судилося,

Не оминути.

Та життя

Залишається дивом,

Якщо й світло

Згасає у сутінь.

 

ЖИТИ

Говорити про світло – носити пітьму?

Віднаходити радість, шукаючи біль?

Відповіти хоча б на частину «чому» -

Смертний винести вирок

Собі.

 

*

Печалі лікуються болем,

А тиша воліє кричати.

Так часто життя –

Рух по колу,

Завершення –

Знову початок.

 

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

А жура всеосяжно-глибока,

А печаль і гнітюча, й безкрая….

Струменіє в повітрі неспокій

Чи душа про щось

Попереджає.

 

*

Погасне шлях, розчиниться у тиші голос;

На крилах забуття знебесніє земне.

Як не тікай,

Від себе не втечеш ніколи.

Як не біжи,

Минулого не здоженеш.

 

*

Ми є тоді, коли вже нас немає

На святі славослів’я, суєти.

Не знає путь життєва зайвих.

Щоб залишитися, нам слід піти.

 

*

Помиляється кожен

По-своєму.

Не докажеш

Нікому нічого.

Забуттям

Рани-спогади

Гоїмо

Та падіннями

Значим дорогу.

 

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ОЛЕГА ПОТУРАЯ

У вересневій сонячній повені…

Олег Потурай, «Політ»

Тебе нема, минущосте-юго!

Олег Потурай, «Ну хто сказав, що все це промине?»

Тільки перша позолота на деревах.

Бджоли носять сонце вересневе в борті.

Ще тепліє літом світ прадавньо-древній

Та у сповитку проміння сніє Бортнів.

А в зіницях невимовно журавлино,

І такий тягар небесного огрому.

В світлотінях мерехтливих часоплину

Буг, Бужанка, і Млинище, і Поромів.

Кожна мить благословенна отчим краєм.

Тиша зіткана з Господньої любові.

Тож не треба сліз.

Поет не умирає.

Він живе і житиме.

У Слові.

 

*

…згромаджує в собі всі образи й відбиває землю як фреску, де все відбувається одночасно, і видно майбутні обриси всіх подій. Тому, хто вміє бачити, досить підвести очі до неба.

Ольга Токарчук, «Книги Якова» / «Книга Шляху» (переклад Остапа Сливинського)

Згори –

Знебеснені мінливі міражі

Із подихів і поглядів,

Облич і слів,

Зі світлотіней

Від шляхів і від стежин,

Що час у килим свій

Вплітає та уплів.

І нам пульсує кожна мить

Буття теплом,

І незбагненне диво

Радісно болить.

У дзеркалі небесному –

Все, що було,

Що є і буде

В снивовидиві століть.

 

 

*

Одну сльозу з очей карих…

Тарас Шевченко, «Думи мої…»

Від крапки дощової краплі –

У річці обереги-кола.

Поети, всміхнені печально,

Переселяються в ніколи.

Вертаються слова в пратишу

Безповоротно та неспинно.

Проміння від найліпших віршів –

У діамантику сльозини.

 

*

Пора прощань.

Все більше теплих кольорів

На лісу зеленіючому фоні.

На заході на спомин день, що догорів,

Явив нам обрис Холмської ікони*.

З-над вирію зажуравліли небеса

І нагадали, землю осінивши:

Лишаються непроминальності краса

І всеосяжна молитовна тиша.

*Чудотворний Холмський образ Пресвятої Богородиці

 

ЗРІДНЕНІ

…та даленіє рідне, і близьке чужіє,

Ненависть убиває в слові й чині.

І розпинаються Месії,

І гине Бог в людині.

Як і колись,

Неспинно й начебто незмінно

Тече Чумацький шлях так само.

І ми усі – одна родина

За Євою й Адамом.

 

*

Річки не вмирають – вселяються вглиб;

Минуле вертає в майбутнє.

Живуть, і пішовши, усі, хто були, -

Хіба що незримо й нечутно.

Здіймаються погляди, згасши, увись –

Небес міражі всевидющі.

Снігами розквітли хмарин острови;

Усюди – невидимі душі.

 

*

Заліковує граб імена,

Закарбовані кимсь на корі.

Земну путь, що судилася нам,

Проєктує літак угорі.

І здивований ліс шелестить:

Між дерев світлотіні тремтять,

Наче видиво-сниво століть,

Ніби згадка про згаслі життя.

 

*

Кара дару неминуча,

Суджене – спасенна даність:

Вчителеві – учень,

Радості – страждання,

Шлях – людині,

Небо – зорям,

Слово – тиші,

Вічність –

Миті.

Тож і берег – морю,

Тож і смерть – щоб жити.

 

 

*

Світлій пам’яті Ігоря Ольшевського

Хоч не завжди веселка

Крізь сльозу воскресне,

Але й відходу мить

Благословенна Богом:

У часопростір повертається небесний

Душа, що звільнена

Від тягаря земного.

Завершення запрограмоване початком:

Закон Господній –

Споконвічне світло світу.

Народжуємося,

Аби відтак вмирати.

Вмираємо,

Щоб по-новому народитись.

 

*

Як не зчорнюй все і як не скрашуй

Тьму безвиході чи зблиски візій,

Кожна днина –

Знову чистий аркуш

У життєпису незнаній книзі.

 

*

Хтось «так» і «ні» в оксиморон заплутав.

Єднає воду та вогонь гроза.

У мудреця – своє бузумство,

У радості – своя сльоза.

Зусюд сліпці повчають: подивіться.

Скрізь стільки Нострадамусів і Ванг.

Така життєва шахівниця,

Коли наступний хід – цугцванг.

 

 

*

Чи «так», чи «ні»,

Та без «якби» або «коли б»:

Життя не стане смертю,

Правдою – облуда.

Якщо направду

Ми хоч мить були,

То неодмінно

Завше будем.

 

*

Були печалерадощі, щоденне диво,

Блукання у собі та сяєво натхненне,

Коли здавалося можливим неможливе

Й неждано здійснювалось нездійсненне.

Те, що було, писав Еклезіяст,

Знов буде.

Іду.

Осонцене колосся пахне хлібом.

Спиняюся.

Дивлюсь у сниво святобуднів

І подумки шепчу «прости» й «спасибі».

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери