Завантажити

Дерева налились червонню свого Києва - Жуляни,
Південний помідор від сорому так неохоче лізе в рот,
Я радіо пригадую - воно приємне - і Оляни,
Оляни, що назвалась Рутою навік щасливий, еротичний рот.

Я памятаю Прорізну, ту осінь,
Дмитро, Сашко, а ще із нами був Ліпков,
Оляно, також памятаю твої чорні-чорні коси
І те як погляду твого не міг позбутися оков.

Ні, це не спогад - яблука зіллялися сьогодні з Києва краями.
І хоч кривавим важко уявить надвечір що кашкетом служить горній звод,
Я знаю, Київ перш за все - Оляна. Це її киями
Я гнаний досі, з криги, з ланцюгів її ніяк не вириваюсь - я живу в її глибинах вод.

23.08.09. Київ, Жуляни

читати