Завантажити

У виломі стіни нездалий шарм.
Палкі прихильниці декору прагнуть лілій,
Троянд і винограду, і кружляння пар,
А я, як і раніше, прагну ліній.

Я прагну прати глибину
Ковша,яким, назавтра в ніч, світило звисне,
І пити з нього, і губить слину
Й чекати, доки соловей чи хтось бридкіший з серцевини гаю свисне.

І привітає той, що не зродився досі день,
І день, якому вже ніяк не статься,
Й завмерти разом ізі мною у вінку пісень,
Які нікому і ніколи не насняться.

Й з нічого в нікуди веде стежа.
І, як межа, вона відділить стінки серця.
Й як в стінку м`яч удариться сльоза
Й щоку пошкряба при падінні вниз - немов вкраїнцю шлунок та, що з перцем.

А та, що з серцем, знов погляне в мене - з гір униз,
І зір її в кімнаті видряпає зручність - крісло,
І я, який між небом, нею і землею в часі вис,
Губами в власні зуби впруся, щось промовлю стисло

І нерозбірливо, немов уже пірнув у сон,
Немов в декорі не розгледів кліток пледу -
Убік я щось промовлю жінці в унісон
Й вкладуся біля крісла, зручно одягнувши наніч кеди.

Куди веде ця ніч - не знаю я.
Вона пірна у щось, в кудись, і я, мов ніж, пірнаю.
Люблю я лінії. Які не впізнаю. Яких не пам`ятаю дна.
Вона мене, а я її - не знав, не пам`ятаю.

читати