Завантажити

Сільський піпел у дощ заховатися може навіки.
Він руками гребе недосяжної ниви зорю.
В нім волосся з багном перемішане - плити нової будови, а піт - наче камери бліки.
Як дисплей його очі горять алкогольні, коли над любов`ю своєю гарчить, наче пес у рову.

І летить у сніги ця хмільна голова, наче камінь замотаний в хустку -
Хтось збирається пращею кинуть, щоб бродопрохідними стали назавше моря.
І нікому ніколи уже не збагнуть українського серця блукаючу пустку
І ноги, що босоніж біжить по стерні, щоб асфальту в уяві прямішою стала навіки рілля.

Щоб назавтра до столу засіли - неначе поїсти останню найкращу з вечерей.
В нетаємному подиві - знову годує всеїдних всесильна земля.
Щоб віками пройти, протоптавши стежину в проломі пустелей
І завмерти на тлі фотознімка в підручнику - мов від удару ножа.
9.11.09

читати