Завантажити

Ти в день народження зорі повіриш хутко,
Коли розкриєш у собі її картаті згустки,
Коли уповні радощі напєшся й стільки ж смутку,
Коли плистимеш ген, життя уже не мавши, відвязавши човна.

Коли в руках її триматимеш тремтливі пальці.
Коли чолом твоїм вестиме навзаєм рукою,
Й морозне сонце небуття стрічаючи уранці,
Усе, що залишається довкола, називатиме добою.

До водопою наближаючись, заклякнувши мов пляма,
Затисши мокре серце у руці мов птаху в клітці,
Усе, що задивляючись в зорю побачиш: рама
Вікна і світла і продовження всього в своєму віці.

Та вік іде і навпаки: уклякнув в темінь.
Хоча немає хмар, але й зорі не видко.
Літа, стискаючи людину наче клітка - мовби ремінь
Стають із кожним новим кроком, у який ступа нога зорі так швидко.
26.01.10

читати