Завантажити

сестричка!
— Ти знову помиляєшся, Асан-ага, — похмуро відповів Сафар-бей. — У мене родичів нема. Тобто я їх не знаю... Ці люди — мої добрі друзі...
— Я буду радий познайомитися з твоїми добрими друзями...
— Перед тобою теж купець, — показав Сафар-бей на Якуба.
— Справді? Дуже приємно, що дедалі більше турків починають цікавитися торгівлею. Раніше вони нехтували цим заняттям, як і іншими ремеслами. Вважали, що на світі є одна річ, заради якої варто жити, — війна...
— Турки — природжені воїни, — не без пихи сказав Сафар-бей, кинувши виразний погляд на дівчину. — Але тепер багато хто починає дивитися на життя інакше. Раніше переможні походи наших загонів сповнювали казну й кишені воїнів золотом і кош- товностями. Та це, на жаль, минуло. Війни уже дають менше, ніж потрібно для прожиття. От і доводиться нашим людям братися за торгівлю та ремесла...
— Я думаю, вони не шкодують, що взялися за цю справу, — Арсен проникливе глянув на Якуба, запрошуючи взяти участь у розмові.
— О ні, — усміхнувся Якуб. — Ми ризикуємо тільки своїм багатством, а воїни — життям... До того ж ми завжди маємо якийсь прибуток, а на війні зиск один — пан або пропав! Смерть або каліцтвої
— І купці терплять збитки, — заперечив Сафар-бей. — Ви, Якуб-ага, на морі, а наш новий друг, Асан-ага, — в дорозі, від розбійників.
— Трапляється, — погодився Якуб, що вже здогадався, в якій ролі виступає Звенигора, і взяв себе в руки. — Та все ж я схиляюся до думки, що коли б наш уряд підтримував своїх купців і ремісників, а не віддавав торгівлю на відкуп грекам, вірменам, арабам чи слов'янам, то тільки б виграв од цього. Я багато походив по світу і бачив: війна приносить спустошення не тільки переможеним, а й переможцям. Тисячі юнаків складають свої голови на полі бою. По всіх вілайєтах тоді стоїть плач і стогін. Замість золота, тканин чи табунів худоби в житла приходить горе...
— Дорогий мій Якубе, ви не переконаєте мене обміняти мою шаблю на купецький гаман, — заперечливо похитав головою Сафар-бей, підходячи до ганку. — Я залишусь воїном!
— Ну що ж, кожному своє!
Вони зайшли до будинку. Чимала кімната була обставлена досить скромно: проста дерев'яна шафа, кілька невеликих килимів на стінах і підлозі, три чи чотири подушки для сидіння. Лише зброя — шаблі, пістолі, луки, сагайдаки — була дорога, оздоблена перламутром, самоцвітами і турецькими та арабськими написами.
Златка зразу ж пурхнула до іншої кімнати. Бюлюк-баша запросив гостя і Якуба сідати і, вибачившись, вийшов.
Арсен міцно потис руку Я кубові.
— Тут зайвих очей і ушей немає? — спитав тихо.
— Немає, — пошепки відповів Якуб. — Я радий тебе бачити, Арсене! Але що це все означає?
— Я був у воєводи Младена, бачив його дружину Анку... Златка дуже схожа на матір! Безперечно, вона дочка Младена й Анкиї Ми повинні вирвати її з рук Сафар-бея!
— Це не так просто. Він тримає нас під вартою, як в'язнів, хоч намагається скрасити наше перебування тут чудовою кухнею і багатим вбранням для Златки. Він закохався в неї.
— О! А вона?
— Не хвилюйся, — усміхнувся Якуб. — Вона байдужа до нього... Він це бачить, однак знає й інше: у нас дівчину ніколи не питають, аби лиш батьки погодились — продадуть, мов кота в мішкуі Але Сафар-бей і не викликає в неї огиди. Молодий, красивий... Дарує гарні речі. Бачив, як вона одягнута? Це все від нього.
Десь грюкнули двері. Якуб перевів розмову на інше:
— Прянощів тут не купиш поцінно. По них треба їхати до Стамбула... Туди з'їжджаються купці з усього світу!
В кімнату, пропускаючи поперед себе аскера, який ніс на широкій таці круглі полумиски з їжею, зайшов Сафар-бей.
— Перш ніж говорити про справи, треба підкріпити тіло, — сказав він весело, вдаючи гостинного господаря.
Аскер поставив тацю на невисокий круглий столик і вийшов.
— Якуб-ага, попроси Адіке, щоб послугувала нам при обіді, — додав Сафар-бей.
Коли Якуб зачинив за собою двері, бюлюк-баша сів супроти “купця” на м'який міндер і сказав:
— Дорогий мій гостю, ти, певно, догадався, що я запросив тебе не тільки для того, щоб пригостити смаженою бараниною зі східними прянощами...
Арсен запитливо глянув на господаря і внутрішньо напружився. Куди той верне?
— Сьогодні ти просив нашого пашу Каладжі-бея подарувати життя старому гайдукові Момчилу Крайчеву. Дозволь дізнатися...
Сафар-бей замовк і проникливе глянув на Арсена. Той витримав погляд, хоча розумів, що зараз бюлюк-баша може запитати, звідки він, чужинець, знає гайдука і чому заступився за нього. Невже Каладжі-бей не передав його пояснення? Доведеться повторити те, що сказав паші на майдані. А якщо Сафар-бей не повірить?.. Ну що ж, тоді залишається одно: прикінчити його тут же, не ждучи слушного часу!
Але Сафар-бея, видно, цікавило щось інше, бо він після паузи спитав:
— Дозволь дізнатися, скільки ти пообіцяв паші за

читати