Завантажити

повернутися з Варшави, де таємно пробрався до того здрайці Морштина, як довелося їхати знову. І знаєш, про що я дізнався?
— Про що? — Арсен слухав з пильною увагою, бо відразу зрозумів, що йдеться про дуже важливі справи.
— І Морштин, і Яблоновський стали вважати мене своїм однодумцем і вже не дуже криються від мене... Морштин втягнув у змову, крім пана Станіслава, братів Сапег, а також підкупив багатьох шляхтичів на сеймиках, щоб на вальному сеймі одностайно виступити проти Собеського. Носяться чутки, що Яблоновський погодився з пропозицією братів Сапег обрати його королем... Ти бачиш, в яку халепу я вскочив? Хоч верть-круть, хоч круть-верть, а всюди — смерть! Якщо змовники не прикінчать, то король напевне пошле на шибеницю.
— Справді... Я співчуваю тобі. Мартине, — погодився Арсен.
— Але й це ще не все, — промовив після паузи зовсім зніченим голосом Спихальський.
— Що ж іще?
— Цілком випадково я дізнався, що пан Морштин кожного тижня доповідає про успіхи змовників французькому посланникові де Бетюну, холера б його забрала! А крім того, домовляється безпосередньо з секретарем міністерства в Парижі Кольєром і просить у нього грошей для змови... А це вже просто зрада, о пресвята діво! Дізнається король — проллється багато крові, полетять голови, а серед них — і моя дурноверха... Ну, що мені робити?
Спихальський був украй прибитий лихом. Арсен ще ніколи не бачив його таким пригніченим і засмученим. Обличчя бліде, навіть брезкле, постаріле, ніби після тяжкої хвороби. А йому ж щойно звернуло з тридцяти...
Арсен обняв друга за плечі:
— Не журися. Мартине! Бували ми і в гірших бувальцях! А духом не занепадали.
— Е-е, там було все ясно: перед тобою ворог — бий його. А тут же навколо все свої люди. А виходить — вороги...
— Виходить, що й так. І нам треба зважити, хто наш справжній ворог.
— А як ти думаєш? — Уперше в очах пана Мартина блиснула надія.
Арсен пильно глянув на побратима.
— Бачиш, пане Мартине, я мчав із Стамбула до Варшави не для того, щоб випити кухоль старки у шинку над Віслою. Я поспішаю до Варшави, щоб попередити поляків про страшну небезпеку, що нависає над Польщею.
— Я розумію.
— Ти розумієш, а ось пани Морштин і Яблоновський, мабуть, не розуміють, якщо йдуть на поводку у французького короля, союзника султана Магомета. Справді, до чого вони закликають поляківі Порвати з Австрією? Але ж на сьогодні це єдина союзниця Польщі... Тільки разом вони можуть протистояти туркам. А якщо поодинці — турки проковтнуть і австрійців, і поляків! І писнути не дадуть! А тоді знову візьмуться за нас...
— Отже, виходить, ми повинні підтримувати австрійську партію? Тобто короля Я на?
— Виходить, що так... Собеський хоче підписати з Австрією договір, щоб спільно бити турків. То чого ж нам іще треба? Ждати, поки султан забере Відень, а потім поверне на Варшаву, а звідти на Київ?
— Це було б глупство з нашого боку!
— От бачиш! Життя само підказує, що робити.
— А все-таки — що робити?
Арсен пильно глянув на Спихальського.
— Пане Мартине, ти віриш мені до кінця?
— Ще б пак! Невже ти сумніваєшся в цьому?
— Тоді у всьому покладись на мене... До Варшави будемо їхати разом. Щоб у Яблоновського не викликати ніякої підозри, я відрекомендуюсь шляхтичем Анджеєм Комарницьким. Ми з тобою познайомимося і здружимося тільки в дорозі. Зрозумів?
— Зрозумів.
— У Варшаві допоможеш мені зустрітися з королем. А там видно буде, що робити.
— Гаразд. Ну й голова у тебе, пане-брате! Коб мені така голова, то був би я сенатором Речі Посполитої, от хай би мене грім побив, коли брешу! — Розчулений Спихальський притягнув Арсена до себе, міцно обняв і поцілував у лоб. — Ну, досить розмові Сідай вечеряти...
Шлях до Варшави був важкий. Несподівано завихріло, захурделило — дороги так занесло снігом, що коні провалювалися по саме черево. Тому замість того, щоб приїхати до столиці напередодні різдва, як розраховував Яблоновський, валка прибула після Нового року і зупинилася на просторому подвір'ї сенатора Морштина.
Ніхто Арсена на питав, хто він і звідки, бо виявилося, що звідусюди їхали на вальний сейм десятки шляхтичів, приставали до загону львівського магната і гуртом торували засніжену дорогу на Люблін, а потім — на Варшаву.
На другий день по приїзді, поголившись і причепурившись. Арсен з паном Мартином пішли до королівського замку.
Завжди балакучий, сьогодні Спихальський був на диво похмурий і мовчазний.
— Ти що, пане Мартине, язика проковтнув? — спитав Арсен, коли вони, обійшовши замок, переконалися, що проникнути всередину зовсім непросто. — Чого мовчиш?
— А що тут скажеш? Через ці мури хіба що птах перелетить! А потклешся у ворота — варта не пропустить. Ось так, прошу пана, і будемо галайкати попід стінами...
В цю мить з воріт, розвихрюючи сніг, вимчали невеликі фарбовані

читати