Завантажити

василіки сиділи, мов води в рота набрали.
- Ми довго мовчали й терпіли! - запальне продовжив Володимир. - Назовіть мені хоча б одного імператора, який побував би в Києві, щоб взнати нас - руських людей, щоб по-людському говорити з нами... Ні, такого імператора не було, імперія говорить з нами, як з якимись печенігами чи хозарами, через василіків, а то й купців... Що ж, які василіки й купці - така й мова. А ми не соромимось - до вас ходили й говорили, чи то в Константинополі, чи під його стінами, з вашими імператорами князі Кий, Олег, Ігор, княгиня Ольга і мій отець Святослав... Розмова, звичайно, бувала всяка: як зустрічають, так і проводжають...
Воєводи й мужі вже голосно тепер зареготали, васияікам здалося, що їх шматує скажений гіперборейський вітер, - і ті, і ті розуміли, про які розмови під стінами Константинополя говорить князь Володимир.
- Скажіть імператорам Василеві й Костянтану, - закінчив Володимир, - що я хочу й буду надалі говорити з ними тільки як рівний з рівними і що цього вимагаю не я, а вся Русь.
- Божественні імператори подумають, подбають, - забурмотіли перелякані василіки.
- Ні - перебив їх Володимир, - імператорам нічого думати й гадати. Руські люди терпеливі, але всяке терпіння докінчується...
Василіки переглянулись між собою.
- Князь Володимир хоче одержати від імператорів високий чин куропалата?* (*Куропалат - намісник.)
Він посміхнувся.
- Божественні імператори не заперечують й згодяться дати князеві Русі вінець кесаря...
Князь Володимир розгнівався:
- Імператори ромеїв, як я знаю, давали вінець кесаря каганам Болгарії, а потім били і кесарів, і болгар. Я не візьму від них ні чепа куропалата, ні вінця кесарського; хочу й мушу мати корону василевса.
Василіки лютували, вони кипіли від обурення.
- Але ж корону василевса може носити тільки порфірородний...
Це була образа, виклик зухвалому київському князеві, на які він міг відповісти також образою. Володимир справді був ображений - за себе, за всю Русь. Проте він себе стримав і продовжив, ніби й не чув слів василіків:
- Корону василевсів вимагає Русь... А щоб імператори ромеїв надалі ніколи нас не зраджували і щоб Русь справді була рівна з Візантією, імператори Василь і Костянтин мусять дати мені в жони сестру свою Анну.
Василіки могли ждати будь-чого від зухвалого князя, тільки не цього.
- За божественним установленням імператори ромеїв не можуть родичатись будь з ким, а тим паче з невірними жителями Півночі...
- Мені відомо, що імператори віддали свою дочку за хозарського кагана, а ще одну за сина короля Гуго від рабині.
- Син короля Гуго був онуком імператора Карла Великого, а за родичання з хозарами церква наклала на імператора анафему...
- Скажіть імператорам вашим, що ви говорили з князем Володимиром - онуком князя Ігоря, який стояв колись під стінами Константинополя, сином Святослава, що бився з Іоанном Цимісхієм на Дунаї. І нині я, якщо не домовлюсь з Херсонеса, говоритиму з імператорами разом з болгарами під стінами Константинополя. От і все! На цьому ми, мабуть, і кінчимо, василіки!
Тоді патрикій Сисіній сказав:
- Ми домовились про все з тобою, княже Володимире, і нині їдемо, щоб поговорити з імператорами. Ми певні і будемо молити бога, щоб швидко бути в Константинополі і так само швидко повернутись назад. Але в нас лишилось ще одно - про Херсонес, ти обіцяв говорити про нього, коли укладемо ряд.
Князь Володимир посміхнувся.
- Це правда, - сказав він. - Я обіцяв говорити про Херсонес після ряду. Що ж, скажіть імператорам, що я дам їм Херсонес як віно* (*Віно - викуп.) за царівну Анну.
Після цього василікам справді нічого було запитувати. Князь Володимир простягнув руку до вікна й показав на білясті хвилі, що починали борознити синь моря.
- Гіперборейський вітер швидко пожене кубари* (*Кубари - кораблі.) ваші до Константинополя, - закінчив він, - а тим часом подме теплий вітер полуденний, принесе їх назад з рядом, данню і всім, про що ми домовляємось. Щасливого вам путі!
Того ж дня василіки ромеїв вирушили до Візантії.
 
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
1
У Константинополі дуже швидко довідались про те, що ранньої весни до Херсонеса попливло сотні дві подій київських з воями під знаменами князя Володимира.
Війна?! Так, імператор Василь розумів, що князь київський вирішив помститись за своїх воїв, які загинули під Абідосом, за те, що Візантія порушила ряд з Руссю, за все, що вчинив він, Василь, і всі імператори колишні.
Воювати з київським князем? О ні, Візантія ледь стримувала наступ болгар у Фракії, Македонії й на Пелопоннесі, у Малій Азії не стало Варда Фоки, але однаково то в тій, то в тій фемі спалахували повстання, - імперія була безсила, вона не могла воювати на своїй землі, а тим більше в далеких Кліматах.
Крім того, похід князя Володимира на Клімати мав, либонь, більше значення, ніж у яке інше місце, - у Візантії рік за роком спалахував голод, житницею її

читати