Завантажити

чому? - Рута сіла поруч з ним, поклала руку на шерхку, зморшкувату його шию.
- Син Володимира Вишеслав їде сюди князем. Не знаю, чому київський князь посилає його сюди, не відаю й того, як мені з ним бути?
- А ти не думай про це, - спокійно промовила Рута. - Ти в Новгороді свій, перший боярин, у тобі вся сила. А князь - що він, без тебе не ворухнеться, без тебе і князем не буде.
Рута говорила правду, чи Вишеслав, чи будь-який інший син Володимира - що вони без нього?! А все ж на душі в Добрині було тоскно, якось пусто - Рута нагадала, і от він відчув, як його справді мучить печія, ниє поперек. Ні, не той нині Добриня, яким був колись, уже підкралась до нього й починає одолівати невблаганна старість.
І ще відчув Добриня в цю пізню годину ночі невиразну тугу за далекою минувшиною, в півтемряві терема над Волховом стало йому чомусь так самотньо...
- Дай мені грудочку крейди, - сказав Добриня, - бо справді мучить печія.
Рута встала з ложа, дістала з каді грудочку крейди, набрала ще з діжки й кухоль квасу. Добриня розгриз цю грудочку, запив.
- Ніби стало й легше, - промовив він. - Почекай-но, Руто, здається, вдарила сторожа?! Так і є, треба вже вставати.
У кутку Рута роздувала жар, запалювала свічу.
Коли скресли Волхов і Ловать, прибув до Новгорода князь Вишеслав.
Повідомлені зарані гінцями, Вишеслава зустрічали аж на Ільмень-озері на десяти учанах посадник Добриня з воєводами Спиркою, Векшею, Михалом, Тудором, боярами Чудином, Волдуєм.
Добриня пильно додивлявся й бачив, що звістка про приїзд князя Вишеслава всіх їх дуже втішала, вони нетерпляче його ждали, готувались зустріти достойно й сердечно.
Ніхто не нарікав і не цурався також і його, Добрині, бояри й воєводи згадували час, коли в Новгороді сидів князь Володимир, а вони служили йому, раділи, що й тепер він не забув про них, посилає князем свого сина.
- Будемо служити Вишеславу, - одверто висловлювались вони, - а ти, Добрине, клади мости між ним і нами...
Зустрівшись на широкому плесі, де не видно було й берегів, усі вони вітали князя, Добриня ж, одягнутий у хутряний кожух, у соболиній високій шапці, з двома гривнами на шиї і золотим чепом через усі груди, дуже щиро й від усього серця обняв і поцілував Вишеслава.
- Тобі віддають честь і просять тебе Великий Новгород і полунощні землі, - голосно сказав він.
Так вони й попливли назад, до Новгорода, - попереду гостроносі учани, за ними шість довжелезних насадів з города Києва, на одному з яких під знаменом отця свого Володимира плив князь Вишеслав.
І весь той день Добриня був разом з Вишеславом - на обіді у Великій палаті дітинця, де бояри й воєводи присягали новому князеві, в палатах, де віднині мав жити Вишеслав.
Там, це вже було перед вечором, Добриня на короткий час залишився з князем. Той стомився, хотів спочити після далекої й многотрудної дороги, але Добриня не залишив його,
Вони були в палаті на верху терема, що виходила вікнами на Волхов, тільки вдвох. Князь Вишеслав скинув опашень, корзно, був тільки в темному платні, що туго облягало його тонкий стан, гострі плечі, вузькі груди. І обличчя Вишеслава було під стать тілу - бліде, виснажене, з темними западинами під великими сіро-голубими очима.
- Посилаючи мене сюди, - почав Вишеслав, - отець Володимир говорив, що в усіх трудах ти, воєводо Добріше, будеш моїм помічником і другом.
- Радий служити тобі, княже Вишеславе, покладайся на мене, як і отець твій... Нині вже пізно, й тобі час спочити.
- Ти живеш близько? Я буду не один у цих палатах? - запитав з тривогою Вишеслав.
- Я живу недалеко, - посміхнувся Добриня, - отам, над Волховом. А в теремі ти не один - внизу, в сінях, живуть дворяни, покличеш - все для тебе зроблять. Там же день і ніч стоїть сторожа. І я прийду до тебе на світанні, буду весь час з тобою.
- Гаразд, воєводо! Я бачу, ти також стомився. Доброї ночі!
- Доброї ночі й тобі, княже!.. Спи спокійно... Вклонившись Вишеславу, Добриня, задкуючи, вийшов з палати.
Додому Добриня повернувся вдоволений, велів Руті дати вечерю, налити йому меду.
- І як князь Вишеслав? - запитала вона. Добриня спочатку випив кухоль меду, закусив шматком в'яленої веприни і тільки потім відповів:
- Князь Вишеслав вельми юний і утлий. Не в отця свого він пішов, о ні! Такому важко буде тут, у полунощній землі, ні, по очах бачу, не жилець у Новгороді князь Вишеслав, не витримає...
- І тобі зовсім нічого боятись його? - цікавилась далі Рута.
- Боятись його?! Ха-ха-ха! - навіть засміявся Добриня. - Та хіба ж може відмідь боятись якогось зайця?..
Пізня ніч. Спить Новгород, тереми над Волховом, княжий терем, всі конці й людіє в них... Не спить тільки князь Вишеслав, він ходить у порожній палаті терема, зупиняється біля вікна, дивиться на темний Волхов, чорне небо, в якому сяють нові, не знайомі йому зорі.
Що ж це? На білому обличчі князя щось заблищало, зникло. Схилившись до підвіконня, плаче, плаче

читати